Боротьба з ПТСР. Основні прояви, методи лікування та поради близьким

Війна Росії проти України суттєво вплинула на психіку кожного з нас. Бійці, які щохвилини ризикують власним життям. Жінки та діти, які змушені були залишити все й податися за кордон заради власної безпеки. Люди, які втратили рідних і близьких, майно чи оселю… Все це може призвести до ПТСР – посттравматичного стресового розладу.

Про основні прояви ПТСР, зміни у свідомості та шляхи подолання – читайте в матеріалі Styler.

Що таке ПТСР

Дехто подейкує, що ПТСР – вигадана хвороба, проте психіатри й психологи чудово розуміють, що це небезпечне порушення психічного стану людини. Воно може розвинутись внаслідок будь-якої травматичної події, контузії або ж регулярних стресових ситуацій.

Перші письмові згадки про солдатів, яких переслідували “привиди вбитих ворогів”, зʼявилися ще понад дві тисячі років тому. Описи симптомів післявоєнних стресових розладів зустрічаються і в поемах Гомера, і в пʼєсах Вільяма Шекспіра.

А ось перші спроби наукового опису стресів, повʼязаних із війною, зʼявились лише у XVIII столітті. Згодом науковці почали досліджувати симптоми ПТСР, які траплялися не лише під час війни.

Якщо узагальнити, то ПТСР розвивається у людей, що пережили загрозливу для життя чи гідності ситуацію:

• ветеранів війни
• цивільних, які перебували або перебувають у зоні бойових дій
• полонених і жертв катування
• свідків терактів
• людей, які перебували в зоні стихійного лиха
• жертв сексуального чи/та фізичного насильства
• інших людей, які перебувають у кризових ситуаціях, що можуть травмувати психіку

Основні прояви ПТСР

ПТСР проявляється як довготермінова реакція на стрес. Згідно з визначенням спеціалістів, його прояви з’являються через щонайменше чотири тижні після травматичної події. Причому симптоми розладу можуть виникати у короткий, або ж триваліший період після травматичної події (як правило, впродовж перших трьох місяців).

Групи симптомів при ПТСР: гіперзбудженість, перепроживання травматичних подій, уникнення, порушення сну, проблеми із пам’яттю та емоційною сферою.

Як ПТСР змінює життя

Людина, що має посттравматичний стресовий розлад, сприймає життя та оточуючих абсолютно інакше.

Серед основних змін варто виділити такі:

• постійні думки про травматичну подію (виникають мимоволі, сняться або вертаються як флешбеки)
• життя у повній “бойовій готовності” (людина миттю спалахує, дратується, тривожиться і переймається думками про власну безпеку)
• уникнення згадок про травму (небажання говорити про подію чи бути поруч із людьми, які про неї нагадують)
• емоційна порожнеча (відсторонення від близьких, втрата інтересу до колись улюблених речей)
• панічні атаки (відчуття сильного страху, поверхневе дихання, запаморочення, нудота, прискорене серцебиття, біль за грудиною)
• хронічний біль, “ломота” у тілі, головні болі, діарея, відчуття стиснення та печії за грудиною, судоми, біль у попереку
• недовіра (втрата довіри до людей і переконання, що світ небезпечний)
• негаразди у повсякденному житті (проблеми з роботою чи її пошуком, у школі чи стосунках)
• зловживання алкоголем, сигаретами, наркотиками
• проблеми у стосунках, віддалення від партнера/партнерки
• суїцидальні думки

Чи можна вилікувати ПТСР

За лікування ПТСР одним із перших взявся австрійський психолог Зигмунд Фрейд. Він запровадив метод “лікування розмовою” – тривалою серією психоаналітичних сеансів, під час яких людина лежала на кушетці й розповідала про все, що спливало в її свідомості.

У 1980 році Американська психіатрична асоціація вперше виділила посттравматичний стресовий розлад як окремий офіційний діагноз і склала детальний опис його симптомів. Це суттєво вплинуло на подальше дослідження ПТСР у всьому світі та на розробку методик лікування його як фізичних, так і психічних проявів.

Нині фахівці впевнені – ПТСР підлягає лікуванню. Якщо ви помітили тривожні симптоми у себе або рідних, слід звернутися по допомогу до сімейного лікаря, психіатра (психолога) та фахівця із психічного здоров’я. Важливо пам’ятати, що ПТСР піддається лікуванню навіть через багато років після травмуючої події.

По допомогу звернутись ніколи не пізно.

Лікування фахівці призначають в залежності від симптомів і ступеню тяжкості ПТСР:

• тактика спостережливого очікування (при “м’яких” симптомах)
• психотерапія (когнітивно-поведінкова терапія, EMDR-терапія – десенсибілізація та опрацювання травми рухом очей, групова психотерапія)
• медикаментозне лікування (за потреби – включно з госпіталізацією у спеціалізовані заклади)

Як допомогти людині з ПТСР

Найчастіше людина, що має посттравматичний стресовий розлад, ніколи сама собі в цьому не зізнається. Часто бійці, що повертаються з фронту, “розсипаються” буквально на очах і всіляко намагаються знайти причини тої чи іншої “болячки” у спеціалізованих лікарів (хірургів, неврологів, офтальмологів, травматологів тощо).

Однак якщо у людини ПТСР, жодні аналізи, мазі, “капустяні листи” чи аспіринки не допоможуть. Підходити до лікування необхідно комплексно. І важливою складовою цього процесу є адекватна взаємодія з іншими.

Якщо у близької вам людини фахівець діагностував ПТСР, необхідно запастись терпінням і усвідомити, що це не “болячка в голові від нема чого робить”, а серйозне захворювання. Важка форма посттравматичного розладу вимагає не тільки лікування хворого, але й правильного ставлення до нього оточуючих.

Людині з ПТСР важливо, щоб рідні люди:

• запаслися терпінням
• вміли не просто вислухати, але почути все сказане
• мали ресурс пробачати й приймати зміни, які відбулись
• не засуджували за відчай, апатію, агресію, страхи, паніку, сльози
• не перевантажували порадами й повчаннями
• не нав’язувалися, коли необхідно побути сам на сам із собою
• намагалися зрозуміти біль та переживання
• допомагали з хатніми справами та іншими нагальними потребами
• підбадьорювали та підтримували в нових починаннях
• складали компанію в прогулянках та інших активностях
• просто були поруч попри все, що відбувається

Читайте також про те, що відчувають бійці після повернення з фронту та чого очікують від соціуму.

ПТСР під час війни: як розпізнати і вийти зі стресового розладу

Війна впливає сьогодні на кожного українця. Чи буде ПТСР у всіх? Ні, проте в багатьох.

Чимало людей ще довго боротимуться з посттравматичним стресовим розладом (ПТСР), який може розвинутися після пережитих подій.

Потрібно бути готовим і знати, до чого здатна призвести пережита травма.

Травматична подія, після подолання посттравматичних симптомів, може сприяти розвитку посттравматичного зростання (ПТЗ).

УП. Життя поспілкувались з психологинею Анжелою Тіттел, патофізіологом та генетиком, професором Віктором Досенком та дізнались:

• Що таке ПТСР?
• Як проявляється посттравматичне зростання?
• Як людина поводиться у цих станах?
• Як розвинути посттравматичне зростання?
• Яку підтримку повинні надати близькі людині з ПТСР?

Що таке ПТСР та які його основні прояви?

• безпосередньо пережили травматичну подію;
• стали свідками травматичної події, що сталася з іншими людьми;
• отримали новину про те, що подія сталася з близькою людиною;
• повторно контактували з жахливими подробицями травми.

Якщо після травми не дати собі прожити переживання та зрозуміти відчуття – розвиватиметься ПТСР.

“Наприклад, щось трапилось: було відчуття небезпеки чи страх смерті. Людина не померла, але страх залишився. І замість того, щоб зробити паузу та усвідомити свої відчуття – люди одразу ідуть в захисну реакцію: тривожну чи гнівну. Вони не зупиняються та не відчувають те, що болить найдужче в ситуації”, – ділиться психологиня Анжела Тіттел.

ПТСР діагностується не раніше ніж через місяць після травми. Він виникає після гострого стресового розладу чи латентного періоду, який може тривати від кількох тижнів до 6 місяців або зрідка – до декількох років.

Перебіг посттравматичного стресового розвитку визначається як гострий, коли симптоми зберігаються менше трьох місяців, і хронічний, коли симптоми зберігаються три та більше місяці.

У випадках, коли початок симптомів спостерігається через 6 місяців після травматичної події, розлад визначається як ПТСР з пізнім проявом.

Розлад має хвилеподібний перебіг. У більшості випадків пацієнти одужують, але інколи хвороба триває протягом багатьох років після катастрофи та трансформується в хронічну зміну особистості.

• постійні думки про травматичні події, які виникають мимоволі, сняться або виникають, як флешбеки;
• відчуття постійної небезпеки;
• гіперзбудженість;
• уникнення згадок про травму;
• панічні атаки: відчуття страху, поверхневе дихання, нудота, прискорене серцебиття, біль у грудях;
• зловживання алкоголем, сигаретами чи наркотиками;
• негаразди у буденному житті;
• проблеми в стосунках, віддалення від партнера;
• суїцидальні думки.

Варто зазначити, що ПТСР може призвести до тяжких наслідків, зокрема:

• посилення всіх наявних симптомів;
• самотності;
• алкогольної або наркотичної залежності;
• деменції;
• серцевого нападу;
• інфаркту;
• суїциду.

• Різка зміна поведінки. Якщо життєрадісна говірлива людина почала мовчати, уникати контактів, або навпаки – тиха та спокійна почала іти на контакт в надмірній кількості. Це можна прослідкувати як у дітей, так і в дорослих.
• Зловживання алкоголем.
• Відсутність сил в людини, пригнічений стан.
• Порушення сну: коли людина лише спить та не може прокинутись або не спить взагалі.
• Порушення апетиту: відсутність споживання їжі або надмірна кількість калорій в раціоні.
• Гнівні емоції внаслідок маленьких незначних причин.

Дитячий ПТСР: відмінності в проявах

ПТСР у дітей відрізняється від посттравматичного стресового розладу у дорослих.

Після пережитої події діти часто відмовляються щось робити, втрачають бажання займатись чимось цікавим та переконують себе, що ніколи нічого не зможуть досягти. Іноді вони навіть перестають розмовляти чи їсти.

У такому випадку дітей не можна питати, чому у них такий настрій, не варто їх карати чи соромити за це. Вони так проживають горе, зміна емоцій відбувається хвилями: з позитивних на негативні та навпаки”, – розповідає психологиня Анжела Тіттел.

Дорослі проживають травму по-іншому: вони провалюються в горе і не відчувають позитивних емоцій. Діти ж переносять травму хвилями. Іноді дорослі соромлять дітей за таку поведінку, проте це не допомагає пережити травму, а навпаки – поглиблює її.

Вплив ПТСР на соматичне здоров’я

ПТСР – це не лише психічне захворювання. Дисбаланс гормонів стресу (адреналіну та кортизолу) спричинює порушення роботи усіх систем органів – серцево-судинної, ендокринної, імунної тощо.

“В Інституті фізіології ім. О.О.Богомольця НАН України є погляд на ПТСР як на захворювання, що ініціює передчасне старіння, запускає утворення в організмі зістарених ( сенесцентних) клітин, які примушують інші клітини старіти та вмирати. Вже відомо, що у хворих на ПТСР частіше виникають захворювання, пов’язані з віком. Тому, за нашою гіпотезою, застосування сенолітиків при лікуванні цієї патології може бути дуже перспективним”, – розповідає Віктор Досенко.

Матеріал носить виключно інформаційно-довідковий характер і не може бути основою для встановлення медичного діагнозу та вживання медикаментів без рекомендації лікаря. Щоб встановити діагноз та призначити лікування, обов’язково зверніться до фахівця!

При ПТСР спостерігається порушення як когнітивного, так і емоційного інтелекту, гинуть цілі групи нейронів в певних центрах, що відповідають за певні функції.

“Це дуже чітко детектується у мишей – вони гірше запам’ятовують нову інформацію, відмовляються від отримання задоволення (це має назву ангедонія) та не можуть зробити вольове зусилля для отримання винагороди.

Посттравматичне зростання, з іншого боку, має позитивно впливати на здоров’я, але досліджень, які б підтверджували таке припущення, поки немає”, – додає патофізіолог.

Що таке посттравматичне зростання?

Посттравматичне зростання (ПТЗ) – це стан, коли людина, яка постраждала від ПТСР, знаходить нові шляхи та способи, щоб жити по-іншому, ніж до травматичних подій.

Після травми людина знаходиться в реакції гніву, втечі або відключення. Поки наявні такі реакції – буде розвиватись ПТСР. Зростання виникає тоді, коли людина усвідомила і зіткнулась зі своїми почуттями.

“Якщо зустрітись зі своїм найбільшим болем і пережити його всередині себе, розуміючи, що емоційні болі та почуття нас не вбивають – тоді можна піти в зростання”, – пояснює психологиня Анжела Тіттел.

Не всі, хто пережив травму, досягають посттравматичного розвитку. Але для тих, хто його зазнав, позитивні зміни можуть залишитися на все життя.

За оцінками дослідників, від половини до двох третин людей, які пережили травму, можуть досягнути посттравматичного зростання.

“Посттравматичне зростання ( ПТЗ) – позитивні психологічні зміни, які відбуваються після переживання складних життєвих обставин. За розвитку посттравматичного зростання ми спостерігаємо, що людина починає діяти в позитивному ключі, її мотивація базується на позитивній меті, а не на гнівних емоціях.

Людина, яка має творчий чи позитивний мотив – спокійно іде своїм шляхом, у неї немає імпульсивності, дії поступові та виважені”, – пояснює психологиня.

• визначення нового життєвого шляху та зміна пріоритетів;
• здатність краще влаштовувати своє життя, що демонструє тісний зв’язок із вмінням справлятися з труднощами;
• відчуття більшої близькості та емпатії до інших, що сприяє розширенню соціальних мереж.

Основні ознаки того, що ви переживаєте посттравматичне зростання:

• Більше цінуєте життя: усвідомлюєте цінність життя або цінуєте кожен день так, як раніше не цінували.
• Покращились стосунки з іншими людьми: у вас може з’явитися відчуття близькості, підвищитися співчуття або усвідомлення того, що ви можете розраховувати на інших у кризові моменти.
• З’явились нові можливості: розвиток нових інтересів, новий життєвий шлях або готовність змінювати речі, які потребують покращення.
• Особиста сила: усвідомлення того, що ви можете впоратися зі складними речами, що ви сильніші, ніж думали.
• Духовні зміни: глибше розуміння духовності або міцніша віра, аніж була до травми.

Пусковим чинником в розвитку посттравматичного стресового розладу та посттравматичного зростання є стрес (гострий чи хронічний), проте шляхи розвитку різні.

Людина повинна пережити посттравматичний стресовий розлад, перш ніж зможе відчути посттравматичний ріст. Без симптомів ПТСР попередньо будь-яке зростання можна віднести до стійкості – резилієнсу, а не до зростання, пов’язаного з травмою.

Що таке резилієнс?

“Резилієнс – це внутрішня твердість, коли людина знає, хто вона, як і для чого вона живе та що може. Коли зовнішня оцінка та події не впливають надзвичайно сильно на людину та не змінюють її”, – пояснює Анжела Тіттел.

У такому випадку людина проходить через стресові ситуації, але вони не руйнують її, не вводять у ПТСР. У людини є усвідомлення та готовність діяти за своїми почуттями.

Наприклад – страх. Людина боїться не події, а того, що вона відчує, якщо подія відбудеться. А усвідомлення, резилієнс – це вміння зустрітись з цими почуттями, відчути своє безсилля та прожити цей емоційний біль. А коли страх проходить – виникає внутрішня твердість, людина знає, що вона може впоратися.

Щоб розвинути резилієнс, потрібно пізнавати себе. Можна звернутись до фахівця або шукати безплатні якісні джерела з психології. Не варто зневажати те, що непокоїть, а дивитись на причину і розвиватись.

Посттравматичне зростання – наступний етап після ПТСР?

Спочатку іде травма, потім посттравматичний синдром. У кожної людини він триває різну кількість часу – дні, а то й усе життя, якщо нічого з цим не робити.

Симптоми ПТСР є каталізатором посттравматичного зростання, якщо вони є контрольованими. Подолання посттравматичного стресового розладу допомагає надалі розвинутись зростанню. Це використання прожитого досвіду для віднаходження способу жити краще, ніж до травми.

Водночас надто велика кількість ознак ПТСР обмежують зростання.

“Багато військових після побаченого з 2014 року звертались до мене. Деякі почали вживати алкоголь щоденно, бо їм сняться кошмари та криваві сцени. Це прояви ПТСР. Є люди, які не можуть вийти з нього самостійно, адже це дуже важко, і відсоток тих, хто зміг впоратись, надзвичайно низький.

Якщо людина пройшла травму, побачила свій біль та глибинні почуття, змогла їх прожити, а не гніватись та тікати від них – наступає полегшення та розслаблення, зростання. Адже зростання – це процес, коли людина продовжує чи починає іти своїм шляхом та реалізовувати потенціал, відчувати свої бажання”, – розповідає Анжела Тіттел.

Чи можуть два стани одночасно співіснувати в однієї людини?

ПТСР та ПТЗ можуть проявлятись одночасно лише в тому випадку, якщо людина працює над травмою. Адже пропрацювання травми з психотерапевтом часто не вирішується за одну сесію – це поступовий процес.

“Наприклад, люди в окупації пережили багато стресових подій. При роботі з ними, ми беремо кожну ситуацію пропрацьовуємо її, стараємось прожити. Тобто ми витягаємо по одному каменю болю: людина іде в зростання, проте водночас залишається в інших травмах, які поки не вирішені.

Це як повітряна кулька з підвішеними каменями: чим більше каменів ми знімаємо – тим легше їй вільно піднятись”, – ділиться психологиня.

Чи може зростання повернутись назад в ПТСР?

Рецидив післятравматичного стану навряд розвинеться. Проте потрібно розуміти, що наші почуття ідуть шарами.

“Наприклад, окупація в Бучі: людина пережила вбивство рідних, багато вибухів, втечу від російських солдатів – було багато різних трагічних ситуацій. Коли я починаю працювати, то завжди беру ту ситуацію, яка зараз відчувається найгостріше, в цьому випадку – вбивство рідної людини”, – ділиться психологиня.

Експертка пояснює, що пропрацювавши цю травму, стає трохи легше, не весело і щасливо, але темна скорбота переходить у світлу. Людина може сумувати, при цьому відчуваючи любов. За цією ситуацією підіймається інша, наприклад, втеча від обстрілів.

“Поки ми не знімемо перший шар, психіка не дасть пройти до наступного. Тому спочатку лікувати потрібно те, що болить найбільше. Якщо ми знімемо лише першу травму, інші все ж болітимуть та без пропрацювання блокуватимуть зростання, людина не ітиме далі.

Проте, наприклад, люди, які зловживають алкоголем – не повертаються в той же посттравматичний стан. У них розвивається нова реакція на іншу проблему, але шлях за яким людина тікає від неї – такий самий. Тут потрібно розбирати причини стану”, – додає Анжела Тіттел.

Чи може стрес по-різному впливати на людей?

На різних людей стрес має такий кардинально інший вплив.

Існує генетична схильність до розвитку ПТСР та ПТЗ.

“Усі люди різні, передусім на генетичному рівні. Варіації генів роблять деяких людей схильними до певних розладів, зокрема до ПТСР, депресії тощо. Інша складова – фактори зовнішнього середовища, загальний стан здоров’я, оточення, виховання, налаштування, попередній досвід виходу із травматичної ситуації.

Все разом створює так звані “ресурси”: якщо сила стресорного впливу відповідає цим ресурсам, не буде патології, якщо перевищує – тоді розлад, захворювання”, – пояснює генетик Віктор Досенко.

Причини ПТСР та ПТЗ суб’єктивні. У кожної людини інше відчуття травми: для когось ракети не виглядають загрозливим явищем, для інших – сприймаються важко. Потрапляючи в одну і ту ж стресову ситуацію, кожна людина проживає цей стрес по-іншому. Неможливо визначити, яка травма більша, а яка менша.

“Наприклад, 5 людей після пережитого теракту сприйняли подію різним чином: у кожного інший механізм травми. Хтось не може заснути вночі, хтось почав надмірно переживати за своїх дітей.

Якщо людина тривожна – вона перенесе травму важче. Є люди з “бойовим” характером, вони завжди намагаються триматись, у них така захисна реакція. Але великої різниці по правді немає – обоє травмовані: одна людина тривожиться і не може знайти собі місця, а інша дуже напружена та активна.

Найкраще та водночас найважче – залишитись після травми в стабільному стані”, – пояснює Анжела Тіттел.

Як досягнути стану посттравматичного зростання?

“Допомогти собі – це пройти скринінг ПТСР та подолати стигму стосовно звернення до фахівців з психічного здоров’я.

Лише за такої умови можливе посттравматичне зростання після пережитої травми та набутого ПТСР, а не занурення у посттравматичний розлад!” – пояснює патофізіолог Віктор Досенко.

Поради від психологині:

• Звернутись до психотерапії – найкраще і найшвидше рішення. Самостійно також можна дійти до розв’язання проблеми, проте це буде довше і важче.

“Я бачила, як життя людей після жахливих травм відновлюються: після кожної сесії їм стає трохи легше, цей ріст поступовий і розвивається з кожним маленьким кроком.

У мене були люди з Маріуполя, які розповідали, що нарешті змогли спати після першої сесії. Я б сказала, що одна сесія може зняти справді гостру травму. Звісно, зростання не розвинеться, але гострий стрес можливо усунути – це буде першим кроком”, – розповідає психологиня Анжела Тіттел.

• Потрібно зізнатися собі, що з вами коїться щось не те, не уникати цього почуття. Скажіть собі: “Це окей бути не окей в цій ситуації”.

“Чим більша травма – тим менше людина жаліється. Я пам’ятаю маму, чию доньку зґвалтували, дитині поставили діагноз безпліддя. А мама питала мене, чи купити дитині цуценя, вона не говорила, що у неї сталось щось жахливе, не плакала.

Травма – це не завжди, коли люди плачуть. Жахливіше – коли вони про це не говорять. Чим більше люди мовчать – тим сильніше їх це вдарило. Тому коли люди плачуть – це краще, ніж коли вони кажуть, що тема закрита і не хочуть про неї говорити”, – додає фахівчиня.

• Варто усвідомити реальність. Уявна реальність, в якій іноді залишається людина, не дає їй зростати. Не варто говорити: “А якби було так, то було б краще”. Такий стан не дає іти далі, потрібно відновити зв’язок з реальністю.

“Є люди, які з початку війни живуть за кордоном та дуже сумують за Україною. Вони говорять: “Я не вчитиму іноземну мову, бо війна закінчиться, і повернусь в Україну”. Але часто вони не розуміють, що того життя, яке було до війни, вже немає. Їхні друзі, рідні – всі стали іншими.

Якщо ви таки живете за кордоном, то живіть зараз. Ідіть і вчіть мову. А коли закінчиться війна: повернетесь зі знанням нової мови – це навіть краще для вас. Але не варто підвисати в цьому “якби”. Потрібно зрозуміти, що зараз є як є, і вирішити, що ви можете зробити найкраще в цій ситуації”, – пояснює психологиня.

• Діяти. Не чекати, а діяти в тому напрямку, який буде найкращим для вас і для вашої родини. Робіть максимум з того, що можете.

“Зараз вся країна у кризі. Криза – це стан, коли система не може працювати так, як працювала до того. Треба будувати щось нове”, – зазначає Анжела Тіттел.

Що можуть зробити близькі для людини з ПТСР?

Варто бути поруч і не давати оцінки почуттям. Люди люблять говорити: “Та не переживай – все минеться. Якось переживеш. Не так все і погано.” Або навпаки: “Який жах, з цього ніколи нічого не вийде”.

Не можна знецінювати чи оцінювати те, що людина переживає. Варто спитати: “Ти як?”, сказати: “Я співчуваю тобі”, запитати: “Як я можу тебе підтримати? Що я можу для тебе зробити?”.

“Не робіть нічого, а спочатку запитайте. І якщо відповідь “нічого”, то скажіть людині: “якщо я можу щось для тебе зробити – знай, що я поруч”. Не потрібно лізти з іншими питаннями, особливо коли вас про це не просять.

І тільки якщо людина попросить, тоді допомагайте. Якщо людина скаже: “просто посидь і помовчи біля мене”, то просто сидіть і мовчіть. Або ж вислухайте, якщо вас попросять”, – радить психологиня.

“Допомогти насамперед потрібно самому собі. Не потрібно нікого рятувати та надмірно підтримувати.

Спочатку слід зайнятися собою, зцілити себе, а потім зціляти інших. Зцілення – це і є зростання. Коли ви самі в нормі, тільки тоді можете підтримати інших та поділитись своїм емоційним станом”, – консультує Анжела Тіттел.

Анна Бей, УП.Життя