§ 25. ВИРОБНИЦТВО СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРОДУКЦІЇ, ПАЛИВНИХ МІНЕРАЛЬНИХ РЕСУРСІВ, ЧОРНИХ ТА КОЛЬОРОВИХ МЕТАЛІВ
Пригадайте! 1. Що вам відомо про секторальну модель економіки? 2. Які виробництва належать до сільського господарства та які чинники визначають їхню зональну спеціалізацію? 3. Які показники агрокліматичних ресурсів? 4. Які гірські породи використовуються як паливно-енергетичні ресурси? 5. Які чинники визначають розміщення підприємств чорної та кольорової металургії?
Виробництво сільськогосподарської продукції: чинники розвитку. Сільське господарство належить до первинного сектору економіки. Сільське господарство забезпечує харчову та легку промисловість сировиною для переробки в кінцеву продукцію, готову для споживання. На спеціалізацію сільського господарства впливають природні, соціальні та економічні чинники.
Сільське господарство тісно пов’язане з природними чинниками. Передусім воно пристосовується до кліматичних умов, використовує агрокліматичні та різні за якістю ґрунтові ресурси.
• Схарактеризуйте ознаки клімату та особливості ґрунтів природних зон світу. Поясніть, які існують природні переваги та недоліки для розвитку в їхніх межах сільського господарства.
Характер аграрних відносин визначають соціальні та економічні чинники. За формою власності та використання земель розрізняють дрібно- та високотоварний сектори. Дрібнотоварний сектор передбачає виробництво сільськогосподарської продукції для власного споживання селянами-виробниками. Рівень агротехніки низький: переважає малопродуктивна фізична праця. Форми власності у дрібнотоварному секторі бувають різними: наприклад, дрібні селянські господарства (де панує родинна власність на землю); латифундії (великі ділянки землі, що перебувають у власності поміщика, який здає їх в оренду селянам). Високотоварний сектор – це великі, добре організовані господарства, які використовують зрошення земель, мінеральні добрива, сучасну техніку, найману робочу силу. Їхнє виробництво зорієнтоване на продаж одержаної продукції. У високотоварному секторі переважають державна та приватна форми власності на землю. Основними типами господарства є плантації та фермерство.
Сільське господарство складається з двох великих структурних елементів: рослинництва (землеробства) і тваринництва (мал. 107). Основним виробництвом більшості країн, що розвиваються, є рослинництво. Лише в деяких державах цього типу переважає тваринництво, що пов’язано з несприятливими природними умовами для розвитку землеробства. У високорозвинутих країнах переважає тваринництво. Саме воно забезпечує населення основними компонентами білкової їжі – м’ясом і молоком. Там тваринництво високоінтенсивне: використовує передові досягнення науки і техніки. Рослинництво в цих країнах часто розвивається для забезпечення свійських тварин кормами.
Мал. 107. Структурні складники сільського господарства
До складу рослинництва входять два виробництва: рільництво, садівництво й виноградарство. У рільництві вирощують різноманітні культурні рослини, що їх за призначенням об’єднують у такі групи: зернові, технічні, бульбоплідні, овоче-баштанні та кормові.
Особливості просторової організації виробництва сільськогосподарської продукції. Оскільки розвиток сільського господарства залежить від агрокліматичних та ґрунтових ресурсів, воно має на рівнинах, як правило, зональну спеціалізацію (мал. 108). У горах формується особлива спеціалізація аграрного сектору.
Мал. 108. Сільське господарство світу
У холодному агрокліматичному поясі через несприятливі кліматичні умови (сума активних температур – 400-1 000 °С та надмірне зволоження) та малородючі ґрунти (тундрово-глеєві, торфоболотні) або їхню відсутність рослинництво можливе лише в закритому ґрунті. У тваринництві переважає оленярство.
У помірному агрокліматичному поясі землеробство можливе лише теплої пори року. Там найбільше вирощують культурних рослин. У межах цього поясу виокремлюють два підпояси. У помірному холодному підпоясі на малородючих кислих підзолистих і дерново-підзолистих ґрунтах вирощують культури з коротким періодом вегетації. Там сума активних температур коливається в межах 1 000-2 200 °С і характерне надмірне зволоження. Із зернових культур поширені жито, овес, ячмінь, гречка, горох, вика, з технічних – льон-довгунець, хміль. Крім того, вирощують багато картоплі, овочевих і кормових культур. На соковитих кормах розводять молочне та молочно-м’ясне поголів’я корів, свиней. У помірному теплому підпоясі на родючих бурих і сірих лісових ґрунтах і чорноземах склалися найбільш сприятливі умови для землеробства. Там вирощують культури із середньотривалим і тривалим періодом вегетації. Сума активних температур зростає до 2 200-4 000 °С, а зволоження змінюється від достатнього до недостатнього. За таких умов культивують пізні сорти зернових (озиму пшеницю, кукурудзу на зерно, просо). З-поміж технічних культур переважають соняшник, цукровий буряк, соя, арахіс. У південній частині вирощують рис на зрошенні, виноград, кавуни, дині. Там розводять м’ясне поголів’я корів, свиней, овець. У помірному агрокліматичному поясі значними експортерами сільськогосподарської продукції є Китай, США, Канада, Німеччина, Франція, Україна, Польща.
У субтропічному агрокліматичному поясі землеробство також можливе лише теплої пори року. Сума активних температур зростає до 4 000-8000°С, зволоження стає недостатнім. За таких кліматичних умов на родючих коричневих ґрунтах вирощують теплолюбні рослини з тривалим періодом вегетації. Із зернових культур переважають пізні сорти кукурудзи та рис. Із технічних – оливки, бавовник, тютюн, чай. Крім того, вирощують виноград, цитрусові, інжир, мигдаль, овочі. Серед країн значними експортерами субтропічних культур і продуктами їхньої переробки є Китай, США, Аргентина, Мексика, Австралія, Південна Африка, Іспанія, Італія, Греція. Через брак кормів у більшості країн тваринництво розвинуто мало. Воно представлено переважно розведенням овець та кіз. У зоні пампи (степів) в Аргентині та Уругваї розвинуто інтенсивне м’ясне скотарство, а за поголів’ям овець та настригом вовни вони належать до провідних країн світу.
Тропічний агрокліматичний пояс розташований у межах трьох кліматичних поясів: тропічного, субекваторіального та екваторіального, тому для нього характерна найбільша сума активних температур (понад 8 000 °С). Зволоження – від бідного до надмірного. Землеробство можливе протягом усього року. Там збирають 2-3 врожаї на рік. За таких умов на різних за якістю ґрунтах вирощують теплолюбні багато- та однорічні рослини з найтривалішим періодом вегетації. Історично із часів колоніалізму першочергове значення мають технічні культури: цукрова тростина (Індія, Бразилія, Куба), кава (Бразилія, Колумбія), какао (Кот-д’Івуар), джут (Бангладеш, Індія, Пакистан), олійна пальма (країни екваторіальної частини Африки, Океанії). У тропічних пустелях в оазисах вирощують фінікову пальму. Із зернових культур культивують просо (країни Африки) або рис (Індія, Індонезія). У тропічних країнах вирощують різноманітні бульбоплідні культури: батат (Індія, Індонезія), таро (країни Океанії). Тваринництво представлено розведенням овець, верблюдів, домашньої птиці, в деяких країнах – великої рогатої худоби (буйволів, корів).
• 1. Порівняйте продовольчий кошик жителів помірного, субтропічного та тропічного агрокліматичних поясів: хлібні, круп’яні, олійні, цукристі, тонізуючі, бульбоплідні культури; тваринна їжа. 2. Яку сільськогосподарську сировину використовують у різних агрокліматичних поясах для виробництва тканин?
Видобування й споживання паливних мінеральних ресурсів. Основними паливними мінеральними ресурсами є нафта, природний газ і кам’яне вугілля, другорядними – буре вугілля, горючі сланці й торф. Спершу люди використовували як паливо вугілля. Навколо басейнів, де його видобували, склалися старі промислові райони в Європі та Північній Америці. Нафту і природний газ почали використовували значно пізніше. Оскільки переважна більшість нафтогазоносних басейнів розміщена в країнах, що розвиваються, а сировину використовують у розвинутих країнах, нафта й природний газ є важливим товаром на світовому ринку.
Глобальні ринки вугілля. Близько 60 % вугільних ресурсів світу припадає на кам’яне вугілля, решта – менш якісне буре вугілля. Найбагатшими на запаси вугілля регіонами є Азія (54 %) та Північна Америка (28 %). Понад 3 /4 покладів вугілля припадає на 5 країн: США (23,3 %), Індію, Китай, Росію та Південну Африку (мал. 109).
Мал. 109. Паливні мінеральні ресурси світу
Родовища вугілля розробляють майже в 60 країнах світу. Перевезення низькоякісного вугілля є нерентабельним, тому об’єкт торгівлі на світових ринках – лише високоякісне енергетичне та коксівне вугілля. Транспортують вугілля переважно морськими суднами та залізницями. Найбільше вугілля видобуває Китай (45,7 % від світового видобутку). Понад 90 % видобутку цього виду палива дає перша «десятка» країн (мал. 110). Головними експортерами кам’яного вугілля на світовий ринок є Австралія, США та Південна Африка, на які припадає майже 70 % світового морського перевезення енергетичних марок вугілля. Пропонують своє вугілля на світових ринках також Росія, Польща, Китай, Канада. Основними його імпортерами є Японія, країни Європи та Латинської Америки.
Мал. 110. Структура світового видобутку вугілля (2016 р.)
В Європі більшість старих кам’яновугільних басейнів виснажено. Через незручні геологічні умови із середини ХХ ст. собівартість видобутку зросла. До Європи почали завозити дешеве американське, австралійське та південноафриканське вугілля. Як наслідок видобуток кам’яного вугілля стрімко скоротився, а більшість шахт було закрито. Ледь не єдиним в Європі виробником кам’яного вугілля та його експортером до сусідніх країн залишається Польща (Верхньосілезький басейн). Однак і вона скоротила видобуток цього енергоносія майже у 1,5 раза.
Глобальні ринки нафти та природного газу. Серед багатьох тисяч нафтогазоносних районів вирізняються близько 50 родовищ-велетнів, у кожному з них запаси нафти оцінюються від 500 млн тонн і вище, а природного газу – понад 1 трлн м 3 . Нині видобуток нафти ведуть близько 75 країн світу (у т. ч. на шельфі – 45), природного газу – понад 90.
Мал. 111. Структура світового видобутку нафти, за даними ОПЕК (2016 р.)
Головними засобами транспортування нафти є танкери та нафтопроводи. Основними постачальниками нафти на світовий ринок є країни, що розвиваються, а її споживачами – високорозвинуті держави. Через те нафта є важливим товаром на світовому ринку, а також предметом політичного тиску. На топ-10 країн припадає понад 2 /3 її видобутку (мал. 111). З них майже 40% світового видобутку нафти забезпечують Саудівська Аравія, Росія та США. Однак осередком світового нафтовидобутку є Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК). Вона об’єднує 14 країн (2019 р.), які контролюють близько 2 /3 запасів, понад 1 /3 видобутку та понад половину світового експорту сирої нафти (мал. 112).
Мал. 112. Країни ОПЕК
ОПЕК установлює квоти видобутку нафти, впливаючи таким чином на рівень цін на світових ринках нафти. Окрім країн ОПЕК до найбільших експортерів нафти належать Росія, Мексика, Індонезія, Бруней. Великими імпортерами й споживачами нафти є Японія, країни Європи, США. Експерти, які вивчають ринок нафти, вважають, що залежність основних її споживачів від імпорту зростатиме й надалі.
Родовища природного газу часто розташовані поряд з нафтовими. Безперечними лідерами за його видобутком є США та Росія, які забезпечують понад 2 /3 світового видобутку (мал. 113). Найбільшими експортерами газу є Росія, Канада, Нідерланди, Норвегія, Індонезія. Подібне до ОПЕК угруповання 12 держав-учасниць – Форум країн-експортерів газу (ФКЕГ) володіє майже 3 /4 світових запасів природного газу й забезпечує понад 2 /5 його видобутку (мал. 114). Лише 15 % видобутого газу йде на експорт. Основним способом його транспортування в межах материків є газопроводи. Найдовші міждержавні газопроводи перекачують блакитне паливо з Туркменістану до Китаю, з Канади до США, з Нідерландів через Німеччину та Швейцарію до Італії. Через Україну проходять одні з найдовших у світі магістральні газопроводи «Союз» та «Прогрес», що постачають газ із Росії до європейських країн. Прокладено підводні газопроводи. Проте газ важко транспортувати морем на великі відстані. Для цього створений флот спеціальних суден-метановозів, які перевозять природний газ у скрапленому стані. В Алжирі, Лівії, Індонезії, Брунеї, США (на Алясці) побудовано спеціалізовані порти-термінали з великими заводами для скраплення природного газу з метою його подальшого експорту до країн Європи та Японії.
Мал. 113. Структура світового видобутку природного газу, за даними ОПЕК (2016 р.)
Мал. 114. Країни ФКЕГ
• 1. Розподіліть регіони світу на ті, на території яких ведуть значний видобуток нафти та природного газу, й ті, що відчувають їхній дефіцит. 2. Дослідіть за картою паливних мінеральних ресурсів світу (див. мал. 109, c. 129) основні вантажопотоки нафти та природного газу.
Країни Європи мало забезпечені нафтою та природним газом. Найбільшим серед басейнів є Північноморський. Безперечним лідером в Європі за видобутком природних вуглеводнів є Норвегія (без урахування Росії). Окрім того, як природний газ, так і нафту в Північному морі видобуває Велика Британія, природний газ – Нідерланди. Видобуток нафти в Європі контролюють великі компанії: British Petroleum, Mobil, Occidental, Shell/Esso, Philips.
Глобальні ланцюги доданої вартості у виробництвах вторинного сектору економіки. Формування та підтримка діяльності глобальних ланцюгів доданої вартості у виробництвах вторинного сектору економіки є складним процесом, що вимагає від їхніх організаторів (переважно ТНК) ефективного залучення країн до глобальної системи або через вибір іноземних компаній-постачальників, або через відкриття дочірніх підприємств. Все це сприяє зростанню в зовнішньоторговому обороті частки країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою, які є основними виробниками сировини або проміжної продукції (напівфабрикатів, комплектуючих, вузлів тощо).
Глобальні ланцюги доданої вартості у виробництві чорних металів, алюмінію, міді: чинники та форми спеціалізації країн. У сучасному світі метали є важливим конструкційним матеріалом. У минулі століття найбільше використовувалися сплави заліза: чавун і сталь. Нині завдяки розвитку інформаційних технологій зростає роль кольорових і рідкісноземельних металів.
У металургії посилилися процеси глобалізації, що проявилися в домінуванні ТНК. Найбільша компанія світу з виплавки сталі – ArselorMittal, зареєстрована в Люксембурзі, має представників у 60 країнах світу на усіх материках, окрім Австралії. До провідних світових ТНК-виробників сталі також належать Baosteel (Китай), POSCO (Республіка Корея), Nippon Steel (Японія), U.S. Steel (США), Gerdau (Бразилія). Найбільшими за обсягом виробництва алюмінію компаніями є UC RUSAL(Росія, Швейцарія), Alcoa Inc. (США), Alcan (Канада), CHALCO (Китай). Однією з найбільших мідеплавильних компаній світу є чилійська Codelco Norte.
Оскільки виробництво чорних металів (чорна металургія) та важких кольорових металів (зокрема, міді) є матеріаломістким, у минулому єдиним чинником, що визначав спеціалізації країн щодо їх виробництв, був сировинний. У чорній металургії найбільш вдалим вважалося територіальне поєднання покладів залізної руди та коксівного вугілля. При цьому всі стадії переробки сировини (від її видобутку до виробництва кінцевої продукції) здійснювалися в межах однієї країни. У наш час завдяки новітнім технологіям матеріаломісткість виплавки металів знижується. Все більше виплавлять вторинних металів: уже до 20 % виплавленої міді одержують з брухту. Так, у Великій Британії, Франції, Німеччині, Бельгії існує лише переробна мідна промисловість. У більшості високорозвинутих країн власні рудні ресурси виснажилися. Через те металургійні підприємства перемістилися до морських портів, якими надходить сировина з країн, що розвиваються, з орієнтуванням на транспортний чинник. Так сформувалася спеціалізація одних країн на видобутку рудної сировини, а інших – на їх переплавленні в готові метали. Це зумовило необхідність міжнародного кооперування.
У минулому на ринках чорних і кольорових металів домінували високорозвинуті країни. Але нині вони надають перевагу інвестуванню в розвиток екологічно небезпечних металургійних виробництв на території країн, що розвиваються. В останні десятиліття в чорній металургії зросла роль Китаю (майже половина виробництва світу) та країн, що розвиваються: Індії, Республіки Кореї, Туреччини, Бразилії (мал. 115). Основними виробниками чорнової та рафінованої міді стали Чилі (майже третина світу), Китай, Перу, зростає роль Демократичної Республіки Конго, Замбії, Мексики.
Мал. 115. Глобальні ланцюги доданої вартості у виробництві чорних металів, алюмінію, міді
Ланцюг доданої вартості виробництва сталі та міді складається з таких стадій: видобуток та збагачення сировини → транспортування збагачених руд → виплавка металу (чавуну, сталі, міді) → споживання металу.
• 1. На основі аналізу карти (див. мал. 115) складіть приклади глобальних ланцюгів доданої вартості у виробництві сталі, міді та алюмінію. 2. На конкретних прикладах проілюструйте економічну вигоду участі країн у міжнародній кооперації та ланцюгах доданої вартості в металургійному виробництві.
Металургія легких кольорових металів (алюмінію, титану, магнію) є енергомісткою (на 1 т металу – 17-60 тис. кВт-год). Через те підприємства з їхньої виплавки споруджено біля електростанцій, тобто зорієнтовано на енергетичний чинник. Металургія алюмінію має певні особливості. Ланцюг доданої вартості виробництва алюмінію складається з таких стадій: видобуток сировини (бокситів) → транспортування руд → виробництво глинозему → транспортування глинозему → виробництво первинного (металічного) алюмінію та сплавів → споживання алюмінію та сплавів. Виробництво глинозему з руди є дуже матеріаломістким: на 1 т продукції витрачається 4-8 т бокситів, 6 т вапняків та 0,5 т соди, тому це виробництво наближене до сировини. Так у алюмінієвій промисловості склалося постадійна спеціалізація та кооперування між країнами різних типів. Перша та друга ланки виробництва алюмінію здійснюються зазвичай у країнах, які мають поклади алюмінієвих руд. Третя стадія – виробництво металічного алюмінію – вимагає значних витрат електроенергії, тому тяжіє до електростанцій. Останнім часом суттєво зросли обсяги виплавки алюмінію в Китаї (понад половину обсягу в світі) та в країнах, що розвиваються: Індії, ОАЕ, Бахрейні, Бразилії, Саудівській Аравії, Катарі.
1. Поясніть, які природні, соціальні, економічні чинники визначають рівень розвитку та просторову спеціалізацію виробництва сільськогосподарської продукції у світі. 2. Схарактеризуйте глобальні ринки вугілля, нафти й природного газу. 3. Розкажіть про чинники та форми спеціалізації країн у виробництві сталі, алюмінію та міді. 4 * . Оцініть перспективи включення національних виробників країн, що розвиваються, в глобальні ланцюги доданої вартості.
§ 47. ПІВДЕННО-АФРИКАНСЬКА РЕСПУБЛІКА (ПАР)
Член міжнародних організацій – ООН, Співдружність Націй, G-20, Африканський Союз, БРІКС та ін.
Державні мови – 11 мов: англійська, африкаанс, венда, зулу, коса, південний ндебеле, сваті, північний сото, сесото, тсвана, тсонга
Релігія – немає абсолютної релігійної більшості
Місце країни у світі та регіоні. Південно-Африканська Республіка – країна з величезним економічним потенціалом, багатими трудовими й природними ресурсами, цікавою історією, різноманітним етнічним складом та найбільшою часткою білого, азійського та змішаного населення на континенті. За класифікацією ООН, Південна Африка є країною із середнім рівнем прибутків. У країні найбільша розвинута економіка в Африці. Це єдина африканська країна у «Великій двадцятці» (G-20). Водночас у ній зберігається високий рівень бідності та безробіття, передусім серед чорношкірого населення. За розміром ВВП ПАР перебуває в третьому десятку країн світу, а в межах Африки поступається лише Нігерії та Єгипту. За військовою потужністю ПАР поступається в регіоні Єгипту та Алжиру, але це перша та єдина в Африці держава, що мала ядерну зброю та добровільно відмовилася від неї.
ПАР – одна з небагатьох африканських країн, де не було жодного державного перевороту. Однак прикрою сторінкою в історії ПАР став расовий конфлікт між темношкірою більшістю та білою меншістю. Своєї кульмінації він досяг після того, яку 1948 р. був установлений режим апартеїду – офіційної політики расової дискримінації та гноблення, що її впродовж більш ніж 40 років проводили правлячі кола ПАР проти місцевого чорношкірого населення, а також переселенців з Азії. Метою цієї політики було створення «Південної Африки для білих». Зміна політичної системи відбулася після перших нерасових виборів на початку 90-х рр. XX ст.
Мал. 185. Чинники, що визначають місце ПАР у міжнародному поділі праці
Нинішню ПАР часто називають Райдужною країною. Назву вживають як метафору нового, різнокультурного та багатонаціонального суспільства, яке долає наслідки апартеїду.
Економіко-географічне положення. ПАР – це приморська держава, що компактно розташована на крайньому півдні Африки. Межує з країнами, що розвиваються: на півночі з Намібією,
Ботсваною та Зімбабве, на північному сході – із Есватіні та Мозамбіком. На території країни є анклав – країна Лесото. Північні сухопутні кордони проходять в основному малозаселеними напівпустельними територіями.
Південну Африку називають «Країною двох океанів». Вона має протяжну берегову лінію, що забезпечує вихід на заході до Атлантичного океану, на сході – до Індійського. Це зумовлює наявність кількох великих морських портів, які гарантують країні вихід до всіх морських напрямків: Азії, Європи, Америки.
Історичний чинник. У середині XVII ст. територію сучасної ПАР почали колонізувати голландці, які заснували перше поселення на місці сучасного Кейптауна. Голландських поселенців називали бурами (з нід. – селяни). Пізніше до Південної Африки прибували нові колоністи: французькі гугеноти, переселенці з Німеччини. З початку XIX ст. з’являються англійці. Після зіткнень з ними бури почали просуватися вглиб материка. У ході двох англо-бурських війн наприкінці XIX – на початку XX ст. усі бурські колонії визнали суверенітет Великої Британії. У 1910 р. був створений Південно-Африканський Союз, який став домініоном Британської імперії й членом Співдружності Націй. У 1961 р. була проголошена незалежність Південно-Африканської Республіки, яка вийшла із Співдружності Націй у зв’язку з несприйняттям політики апартеїду іншими державами-членами цієї організації. Після демонтажу апартеїду у 1994 р. членство ПАР у Співдружності Націй було поновлено, а національна економіка країни стала привабливою щодо іноземних інвестиційних програм.
Особливість історичного розвитку країни зумовлена співіснуванням у межах національної економіки ПАР високорозвинутої метрополії та відсталої колонії, що перешкоджає реалізації далекосяжних планів з інноваційного розвитку.
1. Дайте господарську оцінку ЕГП ПАР. Знайдіть його переваги та недоліки. Порівняйте з Єгиптом. 2. Поміркуйте, як змінилося транспортно-географічне положення країни після відкриття Суецького каналу.
Мал. 186. Особливості рельєфу ПАР
Неготовність переважної більшості африканської частини південноафриканського суспільства до повноцінного входження в сучасні економіку, політику, соціальну сферу зумовлена всім попереднім колоніально-расистським порядком.
Природно-ресурсний потенціал. ПАР – країна з унікальними природними умовами та багатими природними ресурсами. У рельєфі переважають рівнини та давні гори (мал. 186). Країна займає південний край Південноафриканського плоскогір’я, крутий схил якого на сході називають Драконовими горами, обривається до вузької прибережної низовини. На південному узбережжі країни височать давні сильно зруйновані Капські гори.
В ПАР сформувалися достатньо різноманітні кліматичні умови. Внутрішні райони країни лежать у межах тропічного континентального клімату. Це малозаселений простір, зайнятий спустеленою саванною. У цих містах зими холодні, хоча сніг випадає рідко. Східне узбережжя зволожене достатньо й рівномірно протягом року: клімат тропічний морський. Там активно ведеться інтенсивне землеробство, а на схилах Драконових гір, зайнятих лісами, існують гірськолижні курорти. На крайньому південному заході клімат субтропічний середземноморський: з дощовою зимою та жарким, посушливим літом. Далі на схід опади випадають більш рівномірно й формуються морські субтропіки. Цю місцевість називають «шляхом садів».
ПАР – одна з найбагатших на мінеральні ресурси країн світу. В країні виявлено майже 60 їх видів. Велика частина родовищ унікальна за умовами й масштабами залягання ресурсів. На відносно невеликій території трапляється унікальний набір руд: залізні, нікелеві, мідні, уранові, олов’яні, сурм’яні. В надрах країни зосереджено понад 90% світових запасів марганцевих руд, понад 80% платини, близько 60% золота та хромових руд, 50% ванадію. З нерудних ресурсів відкрито 20% світових покладів алмазів. З осадових порід є значні запаси кам’яного вугілля та фосфоритів. Водночас у країні майже немає родовищ нафти та природного газу.
Країна недостатньо забезпечена водними ресурсами. Густота річкової мережі вкрай нерівномірна. Найбільша річка країни Оранжева сильно міліє в нижній течії. На ній та її притоках споруджено низку великих гідротехнічних споруд. Річки східного узбережжя повноводні, але короткі й порожисті. У напівпустельних районах є кілька сезонних пересихаючих річок. За умов нестачі поверхневих вод особливого значення набули підземні. На західному узбережжі діють установки з опріснення морської води, відбувається очищення води для повторного використання на промислових підприємствах.
Південна Африка має достатні земельні ресурси. 15 % площ придатні для сільського господарства. Посушливий клімат вимагає штучного зрошення. Більш ніж половину території країни від західного узбережжя до підніжжя Драконових гір займають родючі каштанові та червоно-бурі ґрунти. Найбільш родючими є чорні залізисті ґрунти сухих саван, що їх фермери називають «чорним торфом». На східному субтропічному узбережжі сформувалися родючі червоно- та жовтоземи. Усі ґрунти ПАР потребують боротьби з вітровою ерозією, внесення добрив.
Оцініть забезпеченість ПАР природними ресурсами. Поясність, як природно-ресурсний потенціал вплинув на господарську спеціалізацію країни.
Мал. 187. Статево-вікова піраміда ПАР
За статево-віковими пірамідами ПАР (мал. 187) та Єгипту (див. мал. 180) порівняйте статево-вікову структуру населення двох країн. Поясніть, в якій країні вона є більш оптимальною для подальшого розвитку економіки.
Унікальні природно-рекреаційні ресурси – справжній скарб країни.
Туристів приваблюють мальовничі краєвиди тропічних лісів, незаймані ландшафти саван, чарівні узбережжя з дивними пляжами двох океанів, річкові долини з високими водоспадами. А головне – все це збереглося практично у первозданному вигляді.
Працересурсний потенціал. Населення країни перебуває на стадії демографічного переходу від II до І типу відтворення населення. Народжуваність серед білого населення почала зменшуватися ще в 50-60-х рр. XX ст., а серед африканців – у 70-80-х рр. Нині показник народжуваності є одним з найнижчих в Африці – 20,5 осіб/тис.
Завдяки поліпшенню якості медичного обслуговування рівень смертності тривалий час знижувався (нині – 9,6 осіб/тис.). Але нині епідемія СНІДу вразила ПАР чи не сильніше, ніж будь-яку іншу країну світу (гірше було лише в сусідніх Свазіленді, Ботсвані та Лесото). Кількість заражених досягала 18% дорослого населення, а після вжитих серйозних медичних заходів стабілізувався на позначці 10%. Через високу зараженість ВІЛ, а також скорочення чисельності білих протягом останніх двох десятиліть кількість населення в країні майже не змінюється.
Природний приріст суттєво знизився й становить 10,9 осіб/тис. Причому зростання населення постійно сповільнюється. На одну жінку припадає 2,5 дитини, що трохи вище від рівня простого відтворення. Середня тривалість життя має тенденцію до зростання, але поки що є низькою: 62,3 року (2016 р.). 20 років тому цей показник становив усього 43 роки.
Нині в ПАР гостро постала проблема нелегальної міграції. Після скасування апартеїду й значного ослаблення контролю на зовнішніх кордонах у країну хлинув потік нелегалів із Зімбабве, Анголи, Мозамбіку та інших країн Африки. Масовий приплив іноземців викликає невдоволення громадян ПАР. Претензії до мігрантів полягають головним чином у тому, що вони займають робочі місця, погоджуючись працювати за нижчу зарплату, а також скоюють злочини.
Етнорасовий, культурний та мовний склад населення ПАР є результатом тривалої історії формування (мал. 188). За найбільшу кількість державних мов (11) ПАР занесено до Книги рекордів Гіннесса.
Проте більшість громадян країни знає англійську.
Офіційно населення поділяють на 4 групи: темношкірі африканці, білі, мулати (кольорові) та азіати.
Мал. 188. Етнорасовий склад населення ПАР
Частка білого населення за останні 30 років скоротилася у 2,5 раза. Воно складається з нащадків іммігрантів-колоністів. Це африканери (бури), які говорять діалектом данської мови африкаанс, та англоафриканці, мовою спілкування яких є англійська. Біле населення найбільш компактно проживає у великих містах західних та південних провінцій країни, а також у столиці та на її околицях. Після ліквідації апартеїду почалася дискримінація білого населення. Часто воно стає жертвою фізичного і культурного геноциду. Багато хто виїжджає до Австралії, Нової Зеландії або Великої Британії.
Рівень соціального розшарування в ПАР – один з найвищих у світі. Близько 15% жителів належать до багатіїв, величезні маєтки з плантаціями та розкішними віллами яких розкинулися на океанських узбережжях. При цьому половина населення (переважно чорношкірого) живе в повній убогості. Частина з них отримує соціальні гранти від держави.
Релігійний склад населення досить строкатий.
У країні немає абсолютної релігійної більшості. Там проживають представники різних християнських церков. Є незначна кількість мусульман. Кожний шостий громадянин ПАР себе вважає атеїстом.
Національна економіка ПАР достатньо забезпечена трудовими ресурсами. Витрати на оплату праці в країні значно нижчі, ніж в інших високорозвинутих країнах світу. Це привертає увагу іноземних інвесторів. Країна має велику працересурсну базу, що складається з робітників різних рівнів кваліфікації: кваліфікованих, малокваліфікованих та некваліфікованих. У країні діє законодавство щодо сприяння навчанню та підвищенню професійного рівня працівників. Розвиток наукового потенціалу стає вирішальним чинником економічного зростання країни.
У країні залишається високим рівень безробіття – від 27 до 40% економічно активного населення, яке живе на менш ніж $2 США на добу. Це пов’язано з тим, що за рівнем освіти, соціальної відповідальності та продуктивності праці більшість корінних чорношкірих африканців нині об’єктивно не здатна відповідати стандартам розвинутого постіндустріального суспільства (мал. 189).
Система розселення. ПАР має середній рівень густоти населення, що становить 45,8 осіб/км 2 . Переважно через природні причини цей показник сильно коливається. Найбільш густо заселено вологі східні території, узбережжя океанів, гірничопромислові райони.
Майже не заселеними є північні та центральні пустельні райони (мал. 190).
Рівень урбанізації в ПАР високий – 64,3%. Найчисленнішими є малі міста з населенням від 2 до 10 тис. осіб. У країні існує близько 50 великих міст, є 2 міста-мільйонери: Йоганнесбург (4,4 млн осіб) і Кейптаун (3,4 млн осіб). їх визнано світовими містами. У адміністративній столиці країни Преторії проживає 741,6 тис. осіб. Навколо міст сформувалися міські агломерації. Найбільша з них – Йоганнесбург – Екурхулені (8,9 млн осіб).
Мал. 189. Значення секторів економіки ПАР, 2016 р.
Мал. 190. Густота населення на території ПАР
Особливості структури економіки. До кінця XIX в. Південна Африка була переважно аграрною країною. Основним заняттям її населення було натуральне та напівнатуральне сільське господарства. У XIX ст. виявлення в країні унікальних родовищ алмазів і золота спричинило промислову революцію. Саме з «алмазної» та «золотої лихоманки» почався бурхливий розвиток економіки ПАР. Володіючи найбагатшими на Африканському континенті запасами кам’яного вугілля, залізних та марганцевих руд, ПАР створила потужну чорну металургію, а після Другої світової війни – інші виробництва обробної промисловості: машинобудування, хімічні, текстильні виробництва (мал. 191).
Мал. 191. Домінуючі складники економіки ПАР
ПАР – країна з індустріальним типом економіки, в якій іноземний капітал посідає сильні позиції. В ПАР відбулася приватизація державних підприємств, що її влада назвала «реструктуризацією державного майна». Уряд тісно пов’язує макро- і мікроекономічні аспекти економіки шляхом вивчення коливань курсів національної і світових валют. Це створює сприятливі умови для експорту продукції у високорозвинуті країни.
Виробництва, що визначають міжнародну спеціалізацію країни. Видобування мінеральних ресурсів. Південна Африка – одна з небагатьох держав з унікальною подвійною системою прав власності (державної та приватної) на корисні копалини. Хоча в останні роки значимість видобування мінеральних ресурсів значно знизилася, продукція гірничодобувної промисловості становить близько 7% ВВП і близько 2 /з загальної суми експортних надходжень ПАР. Більшу частину мінеральних ресурсів видобувають на сході та півночі країни. Координацію видобутку мінеральної сировини здійснює Гірнича палата.
Нині видобування кам’яного вугілля за внеском у національну економіку перевершило традиційну для ПАР золотодобувну промисловість. За його видобутком країна посідає 7-ме місце в світі та 1-ше – в Африці. Великі запаси та зручні умови залягання зумовлюють низьку собівартість видобутку та переробки вугілля. Це є причиною того, що вартість електроенергії в ПАР, основою якої є теплові електростанції, є однією з найнижчих у світі. Для експорту вугілля побудований спеціальний портовий термінал Річардс-Бей на східному узбережжі. У структурі гірничодобувної промисловості домінує видобуток рудної сировини, на яку припадає майже % від вартості всіх корисних копалин, що їх розробляють у країні.
Мал. 192. Вироблена алмазна шахта Кімберлі
З початку 70-х рр. XX ст. поступово скорочуються обсяги видобутку золота, що пояснюється виснаженням родовищ і коливанням цін на ринку металів. Нині ПАР посідає 5-те місце в світі за його видобутком. «Золотим містом» називають Йоганнесбург, в районі якого розташовані золотодобувні копальні.
У вартісному вираженні головний експортний продукт ПАР – платина. За її видобутком країна на 1-му місці в світі. Країна дає до 85% світового видобутку платини. Окрім власне платини Південна Африка видобуває й експортує метали платинової групи: паладій (30 % світового видобутку), родій, іридій, осмій, рутеній.
Видобування алмазів – найстаріше видобувне виробництво ПАР. Тривалий час країна була лідером у світі як у кількісному, так і вартісному вираженні щодо видобутку цієї сировини (мал. 192). Нині країна посідає 5-те місце в світі за видобутком алмазів (після Росії, Австралії, ДРК та Ботсвани). Але за їх вартістю країні немає рівних, оскільки видобуваються великі камені для ювелірного виробництва. В ПАР сконцентровано 2 /3 світового виробництва діамантів. Всесвітньо відомою є південноафриканська компанія De Beers, яка контролює близько 40% світового ринку алмазів.
За видобутком і переробкою уранових руд ПАР посідає 8-ме місце в світі та 3-тє в Африці (після Нігеру та Намібії). Майже весь уран вилучають як побічний продукт для переробки золотоносних руд.
Видобуток залізних руд у ПАР склався після Першої світової війни та активно зростав протягом усього XX – початку XXI ст. Нині країна на 5-му місці в світі за видобутком цієї сировини.
ПАР посідає провідні позиції у світі за видобутком марганцю, хромітів, ванадію, титану, цирконію, сурми. Розробляються родовища нікелю, міді, свинцю.
Переробна промисловість. Переробна промисловість ПАР має багатопрофільну виробничу структуру. В ній важливе місце посідає металургія. Уряд приділяє багато уваги розвитку чорної металургії. Хоча обсяги її продукції дещо скоротилися, ПАР за виробництвом сталі у 2016 р. посіла 1-ше місце в Африці та 23-тє в світі. Кольорова металургія представлена підприємствами з виробництва майже всіх відомих кольорових металів. ПАР перша в світі за виробництвом ферохромових сплавів.
Машинобудування країни досить різноманітне.
Воно представлене передусім виробництвом морських і річкових суден, локомотивів, залізничних вагонів, літаків, верстатів. Країна є великим складальником автомобілів, у т. ч. близько 30 світових брендів, таких як Mercedes-Benz, BMW, Toyota, Nissan,
Ford, Volkswagen та ін. З конвеєрів заводів, що належать провідним автомобільним корпораціям світу, сходять легкові та вантажні автомобілі, автобуси.
Власні ж бренди – майже усі ручного складання, їх створено лише в кількох екземплярах (мал. 193). У місцях видобування мінеральних ресурсів складають гірничошахтне обладнання. У великих містах з кваліфікованими трудовими ресурсами розвинуто приладобудування та електроніка. ПАР розширює виробництво аудіо- та відеотехніки, оргтехніки, лазерної техніки, теле- та радіокомунікаційного обладнання, напівпровідникових приладів, персональних комп’ютерів, електронної апаратури. В країні розвинуто виробництво стрілецької зброї та бронетехніки. Найбільшими центрами машинобудування є такі міста, як Порт-Елізабет, Кейптаун, Іст-Лондон, Дурбан, Йоганнесбург, Преторія.
Мал. 193. Joule EV – перший африканський електрокар, складений в одному екземплярі
Хімічне виробництво є одним з провідних у переробній промисловості ПАР. Воно працює на місцевій сировині та виробляє продукцію переважно на експорт. Країна вирізняється виробництвом мінеральних добрив (Йоганнесбург, Преторія), вибухових речовин для видобування корисних копалин (Моддерфонтейн, Сомерсет-Вест, Сасолбург), нафтохімією (Дурбан, Кейптаун), вуглехімією (Сасолбург). ПАР – одна з небагатьох країн, в яких існують технології для виробництва рідкого палива з вугілля. Заводи синтетичного палива забезпечує вугіллям компанія Sasoi. Частина синтетичного бензину експортується. Південна Африка – найбільший на континенті виробник фармацевтичної продукції. На цьому ринку діють великі міжнародні корпорації (Bayer, Hoechst).
Центрами текстильної промисловості стали великі міста, що забезпечені трудовими ресурсами (Іст-Лондон, Порт-Елізабет, Кейптаун, Йоганнесбург, Преторія, Дурбан). Вона представлена виробництвом бавовняних, вовняних, синтетичних та змішаних тканин, а також ковдр, килимів, трикотажу. ПАР відома на світовому ринку як постачальник шкіри.
Експортне значення набуло виробництво харчових продуктів: цукру з тростини, мороженої риби, заморожених і консервованих овочів і фруктів.
Сільське господарство. Незважаючи на недостатньо сприятливі природні умови, аграрний сектор Південної Африки не лише повністю забезпечує власне населення сільськогосподарськими продуктами, а й у змозі експортувати сільськогосподарські товари на постійній основі. Успіхи аграрного сектору не в останню чергу пояснюються тим, що великі фермерські господарства залишилися у володінні сімей африканерів, зайнятих землеробством протягом багатьох поколінь (на відміну від сусідньої Зімбабве, де білі землю втратили, що спричинило голодування населення). У період апартеїду темношкіра більшість населення ПАР займала всього 13 % земель, що призводило до виснаження ґрунтів та голодування. У цих колишніх резерватах в умовах ризикованого землеробства через відсутність штучного зрошення склалося сільськогосподарське виробництво, зорієнтоване на місцеве споживання. Основними культурами були кукурудза та маніок.
Нині за світовими стандартами продуктивність землеробства ПАР невисока. Частково це пояснюється примітивними методами обробітку земель. Іншими чинниками є ерозія ґрунтів і недостатня кількість опадів. Лише 10% земель вирізняються високою родючістю, однак навіть вони зазнають раптових повеней та змивання родючого шару.
У ПАР вирощують практично всі відомі сільськогосподарські культури субтропічного та тропічного поясів. Найбільша частка в загальній вартості сільськогосподарської продукції припадає на кукурудзу – основу раціону темношкірого населення. Важливе місце належить пшениці, що її вирощують переважно на західному узбережжі. Також вирощують сорго, овес, жито, ячмінь. Великі території зайнято під плантаціями цукрової тростини. В країні збирають різноманітні фрукти: ананаси, яблука, груші, персики, абрикоси, сливи, виноград, гуава, цитрусові та ін. До найважливіших статей експорту ПАР належать кукурудза, сорго, пшениця, фрукти, овочі, цукор із тростини.
Важливим для країни є розвиток тваринництва. Переважно екстенсивними виробництвами залишаються розведення великої рогатої худоби та вівчарство. Більш інтенсивного характеру й поширення на фермах поблизу великих міст набули птахівництво та розведення свиней. Внутрішнє споживання м’яса забезпечує розведення овець, бурських кіз, свиней, корів, свійської птиці. На світовий ринок постачають шкурки каракульських овець та вовни ангорських кіз (до 50% світового виробництва мохеру припадає на ПАР). В останні роки почали розводити страусів; зростає експорт шкіри, м’яса та пір’я цієї птиці.
Рибальство. За виловом риби ПАР посідає провідне місце в Африці. Основні об’єкти морського рибного промислу – сардини, оселедець, хек, анчоус, морський окунь, скумбрія, тріска, капський лосось, макрель, тунець. Прибутковим є промисел акул, чиї плавці користуються попитом у країнах Південно-Східної Азії. Об’єктом полювання є капский тюлень. З безхребетних видобувають креветок, омарів, лангуст, устриць, восьминогів. Близько 40% уловів припадає на прісноводну рибу, що її добувають у річках (зокрема Лімпопо), а також розводять у штучних водоймах.
Особливості розвитку третинного сектору економіки. В економіці країни значну роль виконує третинний сектор економіки, що представлений багатьма видами послуг.
Велике значення має розвиток науки. Південноафриканська наука відома своїми досягненнями в різноманітних сферах, зокрема перші пересадки серця, виробництво рідкого палива з вугілля та навіть створення власних атомних бомб. За рівнем розвитку науки ПАР не має собі рівних в Африці, більш того, за деякими якісними параметрами вона перевершує нові індустріальні країни. Розміри витрат на наукові дослідження в Південній Африці порівнянні з витратами інших високорозвинутих країн – близько 2% ВВП.
В освіту південноафриканська держава вкладає багато грошей: близько 6% ВВП. Загальна середня освіта є обов’язковою. Школу відвідують до 90% дітей. Грамотність по країні досягає 88%. Розв’язування проблем освіти, якість якої, особливо в сільській місцевості, не така як треба, пов’язується з реалізацією формули «трьох Т»: Teachers (вчителі), Textbooks (підручники), Time (час).
Система вищої освіти та підготовки висококваліфікованих кадрів є ключовою ланкою формування науково-технічного потенціалу країни. В країні відбувається африканізація кадрів. Частка чорношкірих студентів зросла з 42 до 60%.
У країні добре розвинутий фінансовий сектор. Фондова біржа в Йоганнесбурзі є однією з 15 найбільших у світі. У банківському секторі широко використовують передові інтернет-технології. 5 південноафриканських банків входять до числа 500 найбільших у світі.
Безперебійна робота економіки Південної Африки залежить від сучасної розгалуженої транспортної мережі. Більшість африканських країн для перевезення своїх вантажів користуються послугами транспортної інфраструктури ПАР. Не лише великі міста, а й віддалені села сполучені дорожньою мережею. У внутрішніх перевезеннях переважає залізничний транспорт. За протяжністю залізниць ПАР на 1-му місці в Африці та на 9-му – в світі. На всіх магістральних лініях діють комп’ютеризовані центри керування рухом. Функціонує система внутрішніх авіаперевезень. Міжнародні аеропорти розміщуються в Йоганнесбурзі, Кейптауні, Дурбані. На морських узбережжях ПАР розміщено 6 великих портів: Дурбан (найбільший у країні за інтенсивністю вантажних перевезень), Річард-Бей (найбільший вантажний порт), Іст-Лондон (морський та єдиний річковий порт країни), Порт-Елізабет, Кейптаун, Салданья.
З року в рік зростає в країні роль міжнародного туризму. За кількістю туристичних відвідувань серед африканських країн ПАР несуттєво поступається Марокко та Єгипту. Для туризму приваблвиві унікальна природа країни, екзотика місцевого способу життя, національні парки, пам’ятки історії, східні базари, золоті пляжі. Найвідоміші курорти – Кейптаун, Дурбан, Порт-Елізабет, Йоганнесбург. «Африканським Лас-Вегасом» називають місто розваг і грального туризму Сан-Сіті, збудоване у центрі алмазного та золотоносного району.
Характерні риси просторової організації господарства. Територія ПАР освоєна нерівномірно. Однак через особливості історичного розвитку та сучасного адміністративного поділу в розміщенні економіки ПАР немає домінування одного центру. Найбільшими господарськими осередками тут є Йоганнесбург і Преторія. Особливо швидко розвиваються області, розташовані біля найбільших економічних центрів країни: Кейптауна, Дурбана, Порту-Елізабет, Іст-Лондона.
Зовнішні економічні зв’язки. Економіка ПАР – одна з найбільш відкритих у світі: частка прибутків від зовнішньої торгівлі у ВВП значно вища, ніж у багатьох інших країнах. ПАР входить до 25 найбільших світових країн-експортерів. Питома вага експорту корисних копалин у сукупному експорті ПАР, незважаючи на поступове зниження, нині становить понад 33%. Інші сектори економіки ПАР, що забезпечують більшу частину національного та експортного прибутку, – це сільське господарство, машинобудування, металургія, телекомунікації. Основні статті імпорту: нафта та нафтопродукти, продовольство, продукція хімічної промисловості. Прибутки від зовнішньої торгівлі досягають 50% ВВП, при цьому обсяг експорту перевищує обсяг імпорту. Основними торговими партнерами країни є США, Японія, Німеччина, Велика Британія, Франція, Італія, Канада; обіг зовнішньої торгівлі з цими країнами все збільшується.
Міжнародні зв’язки України з ПАР. Південна Африка посідає одне з перших місць з-поміж африканських країн за товарообігом з Україною. Двосторонні економічні відносини регулюються низкою документів, передусім Торговельною угодою між урядом України та урядом ПАР. ПАР виявляє інтерес до України як до великого виробника наукомістких товарів і технологій. Українські підприємства вивозять до Південної Африки вироби з металу (холодно-, гарячекатану сталь), хімічні речовини промислового призначення (амоніак), продукцію військово-промислового комплексу. Із ПАР імпортуються мінеральна сировина, товари зі шкіри, вино, фрукти. Між країнами є чинними угоди про співпрацю в сільському господарстві, науково-технічне та торговельно-економічне співробітництво, співпрацю у сфері культури, науки й технологій.
1. Які основні чинники визначають місце ПАР у міжнародному поділі праці? 2. Дайте оцінку природно-ресурсного та працересурсного потенціалу ПАР. 3. Розкрийте провідне значення видобування мінеральних ресурсів в економіці ПАР. 4. Поясніть розміщення основних центрів переробної промисловості ПАР. 5. Порівняйте особливості спеціалізації сільського господарства ПАР та Єгипту. 6. Які особливості розвитку третинного сектору економіки ПАР? 7. Порівняйте структуру експорту товарів і послуг ПАР та Єгипту. 8*. Оцініть місце ПАР серед країн Африки.