Буряковий клоп (Свекловичный клоп)

Імаго розміром 3,5 – 4,6 мм, тіло вузьке; надкрила жовтобурі з чорною клиноподібною плямою; перетинчаста ділянка між плівковою й основною частинами надкрил червонокоричнева; на задніх кутках передньоспинки дві чорні плями, вусики 4членикові, чорнокоричневі, другий членик біля вершини світлий. Яйце розміром 0,9 – 1 мм, біле або жовтувате, згодом оранжеве; в середині слабко вигнуте. Личинка — 1,1 – 3,5 мм, жовтуватозелена.

Зимують запліднені яйця у стеблах і черешках листків різних рослин — переважно багаторічних бобових трав (люцерна, еспарцет, конюшина). Ембріональний розвиток починається восени, але з настанням холодів припиняється і знову продовжується навесні за середньомісячної температури 10 – 11 °С. Упродовж сезону в Лісостепу розвивається два покоління, у Степу — три. Самки клопів останнього покоління у вересні — жовтні відкладають яйця в незагрубілі стебла й черешки листків різних рослин. Яйця клопів успішно переносять несприятливі умови і загибель їх за зиму рідко перевищує 6 – 10 %. Буряки можуть пошкоджувати більш як 5 інших видів клопів, в основному з роду Lygus: польовий клоп — L. pratensisL., трав’яний клоп — L. rugulipennisPopp., лігус північний — L. punctatusZett., лігус полинний — L. gemellatusH.S., жовтий сліпняк — PolymerusvulneratusPanz. та ін.Відродження личинок відбувається у степових районах у першій половині квітня, у лісостепових — у другій половині квітня — на початку травня. Розвиток першого покоління відбувається, як правило, на тих культурах, де проходила перезимівля. Для розвитку личинок потрібно 25 – 30 діб; після п’яти линянь вони перетворюються на дорослих окрилених комах, які перелітають на висадки й посіви цукрових буряків. Масова міграція часто пов’язана з тим, що окрилення клопів зазвичай збігається зі збиранням трав на сіно. Через 6 – 8 діб після початку додаткового живлення самка відкладає по 8 – 10 яєць у проколи стебла й черешків листків. Плодючість становить 140 – 250 яєць.

Шкідливість

Клопи та їх личинки висмоктують сiк з рослин.Наколювання клопами рослин, висмоктування клітинного соку, введення в тканини рослин ферментів слини спричинює появу білих плям на листках і часткове їх відмирання. Пошкоджені сходи буряків швидко в’януть, чорніють і засихають. У дорослих буряків пошкоджене листя підсихає з країв, скручується, що призводить до зменшення цукристості й маси коріння. У пошкоджених насінників викривлюються квітконоси, знижується урожай насіння та його схожість. Багатоїдний, крім буряків пошкоджує бобові, картоплю, соняшник, льон, коноплю, гарбузові та багато інших культурних рослин і бур’янів.

Клопи часто є переносниками вірусних хвороб цукрових буряків. Значна роль у зниженні чисельності бурякового клопа і супутніх йому видів належить хижим клопам: з родини набіди — Nabis ferus L., N. feroides Rem., N. pseudoferus Rem., з родини антокориди — Anthocoris nemorum L., Orius niger Wolff. Поріг шкодочинності: 30 особин на 100 помахів сачком або 2 – 3 особини на одну рослину.

Заходи захисту

Знищення бур’янів упродовж вегетаційного періоду. За можливості низьке скошування багаторічних трав. Видалення з полів стебел висадок буряків після обмолоту. Глибока зяблева оранка. При чисельності шкідника понад 30 особин на 100 помахів сачком або 2 – 3 особини на одну рослину – обробка інсектицидами висадок і посівів цукрового буряка. Препарати: Адіфур 35 СТ, Бі-58 новий, Гаучо, Карбосан 350 СТ, Космос 500, Фурадан).

Трапляється повсюдно, найбільш небезпечний у Лісостепу України.

«Бородата» проблема буряків

Досвід багатьох господарств України свідчить, що за постійного дотримання культури землеробства можна стабільно одержувати врожаї цукрових буряків на рівні 55–70 т/га і більше.

Проте, щоб отримати такий урожай у всіх регіонах бурякосіяння, перед початком посівної кампанії кожен агроном ставить собі запитання, як захистити посіви буряків від шкідливих комах і хвороб. Адже відомо, що на території України цю культуру пошкоджують понад 200 видів фітофагів й уражають близько 70 збудників захворювань.

У цій «численній армії» шкідливих організмів особливо небезпечними є фітопаразитичні нематоди. Найбільш поширений і шкідливий — бурякова цистоутворювальна нематода Heterodera schachtii Schmidt, 1871. Завдані нею збитки оцінені у понад 95 млн дол. США. Цей, майже непомітний неозброєним оком, черв’як є збудником широковідомого в багатьох країнах світу, зокрема і в Україні, захворювання рослин — гетеродерозу. Ураження посівів цією хворобою може спричинити не просто недобір врожаю, а й повну його відсутність.

Поширеність

В Україні вогнища гетеродерозу зареєстровані у 18 областях: Київській, Черкаській, Вінни­цькій, Сумській, Житомирській, Чернігівській, Хмельницькій, Тернопільській, Рівненській, Волинській, Львівській, Івано-Франківській, Чернівецькій, Харківській, Полтавській, Кіровоградській, Дніпропетровській та Донецькій. Слід зауважити, що більшість обстежених полів має середній рівень зараження ґрунту буряковою нематодою — до 600 личинок+яєць (л+я)/100 см³ ґрунту, проте в окремих господарствах її чисельність може сягати 142 788 л+я/100 см³ ґрунту. Це у 710 разів перевищує поріг її шкідливості (200 л+я/100 см³ ґрунту). Площі з найвищою чисельністю бурякової нематоди у ґрунті знаходяться у Київській, Вінницькій, Черкаській, Сумській, Чернігівській та Харківській областях, а втрати врожаю буряків у цих регіонах унаслідок ураження їх гетеродерозом досягають 70–80%.

Попри свої маленькі розміри (самиці — лимоноподібні, довжиною 0,5–1,3 мм, а самці — червоподібні з довжиною тіла 1,3–1,6 мм), бурякова нематода добре пристосувалася до мінливих умов довкілля. Так, навесні за температури ґрунту 8–10ºС із цист (відмерлих самиць із яйцями та личинками всередині) виходять личинки другого віку, які відшукують корені рослини-господаря та проникають у них. Там вони живляться соком клітин, ще двічі линяють та перетворюються на дорослих особин — самиць та самців.

Саме наявність у циклі розвитку бурякової нематоди стадії цисти з міцною непроникною оболонкою дозволяє їй зберігатися у ґрунті багато років без втрати життєздатності. Крім того, розмноження нематоди відбувається у геометричній прогресії: одна самиця протягом вегетаційного сезону може залишити по собі 2–3 покоління своїх «нащадків». Гетеродера розвивається й розмножується не лише на коренях буряка та ріпаку, а й на багатьох видах бур’янів. Тому з року в рік чисельність та шкідливість цього паразита збільшується, завдяки чому бурякова нематода заслужила звання одного із головних патогенів цукрових буряків.

Симптоми ураження та шкідливість

Візуальні симптоми ураження посівів цукрових буряків гетеродерозом проявляються наприкінці червня-початку липня і спостерігаються до кінця вегетації буряків, а інтенсивність їх прояву залежить від щільності популяції бурякової нематоди у ґрунті. Якщо хворі рослини викопати, можна побачити: коренеплід має «бородатий» вигляд через велику кількість бічних корінців, де добре помітні білі самиці нематоди.

Не треба плутати ураження цукрових буряків гетеродерозом із ризоманією. Зовнішні симптоми цих двох захворювань дуже схожі: на полі вони проявляю­ться зазвичай вогнищами, а на коренеплодах утворюється «борода». Проте лише наявність цист на корінцях і у ґрунті може підтвердити, що рослини уражені буряковою нематодою.

Паразитизм нематоди в корінні насамперед порушує його провідну функцію, внаслідок чого рослина не одержує з ґрунту мінеральні речовини та воду.

Зовнішній вигляд цукрових буряків, уражених буряковою нематодою

У провідних країнах зниження продуктивності культури від гетеродерозу на рівні 25–30% оцінюється у 600 доларів США з гектару.

Зазвичай збільшення чисельності бурякової нематоди у ґрунті до економічно відчутного рівня спостерігається у господарствах, які нехтують простими профілактичними заходами: допускають порушення чергування культур у сівозміні, зокрема скорочують час між повторними посівами рослин-господарів бурякової нематоди та вчасно не проводять нематологічні обстеження полів. Так, деякі фермери застосовують сівозміни, які складаються із послідовного вирощування тільки трьох культур: гороху — пшениці — цукрових буряків або кукурудзи — пшениці — цукрових буряків. Крім того, в окремих господарствах допускається вирощування на заражених нематодою полях буряків та ріпаку через рік. Це призводить не лише до масового розмноження бурякової нематоди на цих культурах, а й до істотної втрати врожайності як насіння ріпаку, так і коренеплодів цукрових буряків. Саме перевищення частки цукрових буряків або ріпаку в сівозміні понад 20% стало однією з основних причин зростання шкідливості бурякової нематоди в Україні.

Білі самиці та цисти бурякової нематоди

Шляхи розповсюдження

Оскільки бурякова нематода не здатна самостійно пересуватися на значні відстані, основним джерелом її поширення є фільтропрісний бруд із цукрових заводів після промивання коренеплодів, а також маточні коренеплоди, зібрані із заражених нематодою полів. Також цисти можуть механічно переноситися транспортними засобами, ґрунтооброблювальними знаряддями, дощовою водою, вітром, тваринами, птахами й людиною.

Заходи захисту

Як свідчить досвід багатьох досліджень, позбутися бурякової нематоди, яка вже розпочала свою «шкідливу діяльність», дуже складно, а здебільшого взагалі неможливо. Проте запобігти занесенню цист або утримувати чисельність цього паразита на такому рівні, щоб він не завдавав суттєвої шкоди врожаю, цілком реально.

«Бородатий» коренеплід із білими самицями бурякової нематоди на корінцях

Насамперед необхідно проводити нематологічні обстеження полів (восени або весною), що плануються під сівбу цукрових буряків (ріпаку) у наступному році. Зазвичай виявлення паразита за зовнішніми ознаками вже в період вегетації не дає змоги запобігти його поширенню та зменшити негативний вплив на врожай. Це підтверджує агрономічна практика: зібрати високий урожай цукрових буряків на полі, де утворилися «плішини», а рослини на межі загибелі або вже загинули, не можна.

У разі ж виявлення у відібраних зразках ґрунту цист бурякової нематоди застосовують комплекс захисних заходів, які передбачають:

• запобігання занесенню їх нематоди на інші поля разом з інвентарем, знаряддями обробітку ґрунту тощо;
• насичення сівозміни цукровими буряками не вище 20%;
• дотримання правильної агротехніки: добір найкращих попередників, своєчасний, якісний основний та передпосівний обробіток ґрунту, внесення збалансованих із потребами культури норм органо-мінеральних та мікродобрив, оптимальні терміни сівби, систематична й чітко регламентована за строками боротьба з бур’янами на всіх полях сівозміни;
• застосування протинематодної сівозміни для оздоровлення полів, заражених нематодою: 1) жито + вика — кукурудза на зелений корм — озима пшениця — цикорій — ячмінь з підсівом конюшини — конюшина або люцерна — люцерна — люцерна; 2) люцерна — люцерна — люцерна — цикорій — ячмінь або яра пшениця — жито + вика — кукурудза; 3) кукурудза на зелений корм або горох — жито на зелений корм або зерно; 4) кукурудза на зелений корм або горох — жито на зелений корм або зерно — жито на зелений корм або зерно; 5) горох — кукурудза на зелений корм — жито; 6) ячмінь з підсівом конюшини — конюшина — жито; 7) люцерна — люцерна — жито;
• запровадження спеціалізовних ріпакових сівозмін (частка ріпаку займає до 20–25%), у господарствах, які займаються вирощуванням ріпаку, з максимальним насиченням їх зерновими культурами: 1) озимий ріпак — озима пшениця — озиме жито — пар; 2) озимий ріпак — озима пшениця — пар — ярий ячмінь; 3) ярий ріпак — яра пшениця — пар — ярий ячмінь. За відсутності таких сівозмін ріпак розміщують із таким розрахунком, щоб він повертався на попереднє місце не раніше ніж через 4–5 років. Розрив між ріпаком і цукровими буряками також повинен бути не менше 4–5 років: 1) багаторічні трави — озимий ріпак — озима пшениця — кукурудза на силос — горох — озима пшениця — ярий ріпак (цукрові буряки) — ячмінь із підсівом багаторічних трав; 2) багаторічні трави — озима пшениця — ярий ріпак — кукурудза на зерно — горох — кукурудза на силос — озима пшениця — цукрові буряки — ячмінь з підсівом багаторічних трав;
• знищення самосійного ріпаку, який відростає після обмолоту, шляхом механічного подрібнення ґрунту (культивуванням або дискуванням у два сліди), або за допомогою гербіцидів;
• короткострокове вирощування «провокаційних» посівів хрестоцвітих культур (гірчиця, редька олійна, ріпак), які висівають у серпні-вересні після збирання гороху, озимої пшениці та інших ранніх зернових культур, а через 40–45 діб скошують і заорюють. Зниження чисельності нематоди у ґрунті (на 50–60%) відбувається за рахунок виходу личинок із цист, проникнення їх у корені рослин та загибелі під час заорювання;
• вирощування толерантних проти бурякової нематоди гібридів цукрових буряків. Попри те, що вони, уражені нематодою, сприяють збільшенню її чисельності у ґрунті, їхня урожайність на заражених патогеном полях є вищою порівняно зі звичайними гібридами. На сьогодні у портфоліо більшості компаній-оригінаторів насіння на ринку України вже є такі гібриди;
• вирощування нематодостійких сортів редьки олійної (Колонел, Пеглета, Матадор, Журавка) та гірчиці жовтої (Акцент, Консерта, Максі, Підпечерецька);
• за відсутності у «Переліку пестицидів i aгpoxiмікатів, дозволених до використання в Україні» нематицидів, проведення сівби насінням, обробленим інсектицидами з такими діючими речовинами, як імідаклоприд та тіаметоксам. Вони дають можливість знизити чисельність першого покоління бурякової нематоди до 40%. Проте до кінця вегетації буряків за рахунок розвитку другої і наступних генерацій цей паразит відтворює і подекуди навіть перевищує свою допосівну чисельність у ґрунті.

Зважаючи на біологічні особливості бурякової нематоди (високий потенціал розмноження, міцна оболонка цисти), слід врахувати, що жоден із методів окремо і навіть їхній комплекс не дозволяє за короткий час її знешкодити, а тому необхідно розраховувати на тривале виконання системи заходів.

Катерина КАЛАТУР, канд. с.-г. наук, Інститут
біоенергетичних культур і цукрових буряків НААН України