Фермер з Запоріжжя відновив млинарську справу прадіда-козака, якого окупанти вивезли до Сибіру

Фермер Олександр Орєхін змушений був покинути власну справу на Запоріжжі через російську окупацію. Ставши переселенцем, він вирішив розвинути борошняну справу в іншій області. В процесі він дізнався, що його прадід був мірошником, але його розкуркулили й депортували на Сибір.

Коли органічна ферма Олександра Орєхіна на Запоріжжі опинилася в тимчасовій окупації, він був змушений виїхати, а працівники залишилися пильнувати господарство. І хоч воно не зазнало руйнувань, в таких умовах ферма не працює. Олександр перебрався у сусідню Дніпропетровську область і вирішив зайнятися борошномельною справою. Вже у процесі створення нового підприємства він дізнався, що його прадід теж був мірошником, але його розкуркулили та вивезли на Сибір. Підприємець розповів ZAXID.NET історію відновлення родинної справи.

Органічні овочі в Європу

Олександр Орєхін з Дніпрорудного Запорізької області почав цікавитися сільським господарством понад десять років тому, тоді ж почав вирощувати органічну городину. У 2021 році він зареєстрував фермерське господарство “Козак органік”, яке активно розвивалося.

Згодом зрозумів, що вже напрацював багато знань і досвіду з вирощування овочів і зернових, і тоді я офіційно зареєстрував органічну ферму. У мене маленький син, і я хочу, щоб він їв корисні продукти, без хімії,
– каже підприємець.

З городини в Олександра Орєхіна можна було придбати весь борщовий набір, помідори, баклажани, огірки, цукіні, перці, салати, кавуни, дині. Із зернових культур фермер вирощував органічну пшеницю, жито, просо, соняшник, спельту (дику пшеницю), кукурудзу для дитячого харчування.

Перед заснуванням ферми Олександр вивчився на агронома і мав великий досвід вирощування органічної продукції

На початку повномасштабного вторгнення “Козак органік” мав 127 органічних сертифікованих гектарів землі, трьох постійних працівників, ще наймали до 50 сезонних.

У нас було два контракти по зернових в Німеччину (гірчиця і просо) і два великі контракти в Україні на соняшник і кукурудзу. Ще були домовленості з мережею “Сільпо”. Ми співпрацювали з нашими місцевими регіональними мережами, щоб популяризувати органіку. І вже були плани на 2022 рік висаджувати ягоди,
– розповідає Олександр Орєхін.

Дніпрорудне окупували у перші дні лютого 2022 року. Олександру довелося виїхати, а двоє постійних працівників зараз є радше охоронцями, пильнують територію і виполюють бур’яни у теплицях. Підприємець вирішив не засаджувати поля після окупації, оскільки повноцінно роботу налагодити неможливо і немає ринків збуту.

У теплицях цілий рік вирощували салати

Окупанти відразу викрали у “Козак органік” вантажний мікроавтобус, а колаборанти робили спроби забрати поля в українського фермера. Зараз територія частково замінована, тому працювати на ній небезпечно.

Безглютенове борошно

Коли Олександр Орєхін евакуювався у Дніпропетровську область, довго сидіти склавши руки не зміг і вирішив зайнятися борошномельною справою. Про купівлю жорнового млина підприємець почав задумуватися ще 4 – 5 років тому. Фермер отримав мікрогрант “На власну справу” 250 тисяч гривень, які треба буде повернути податками, також фінансово допомогла органічна асоціація Німеччини. Доклав ще своїх 150 тисяч – і купив додаткове обладнання. Тож у травні 2023 року чоловік заснував в орендованому приміщенні у Новомосковську нове підприємство.

Я хотів започаткувати це у Дніпрі, але знайшов тут і гарного працівника, і гарне місце для млина. Коли люди дізнались, чим ми займаємося, і що ми як переселенці позбулися там всього, то залюбки нам надали приміщення і дуже допомагають з різними питаннями,
– каже підприємець.

Млин Олександр купив у Житомирі: підтримувати українського виробника – його принципова позиція.

Наші житомиряни роблять ідеальні жорнові млини, я давно хотів його придбати в них. Завжди намагаюся купувати все українське, щоб залишити гроші в країні та підтримувати місцевих виробників, щоб вони більше розвивалися. Я вважаю, що у нас в країні майже все можуть робити якісно, будь-яке обладнання,
– каже бізнесмен.

Олександр Орєхін зайнявся виробництвом органічного борошна

На млині Олександр робить органічне і безглютенове борошно з пшениці, гречки, сочевиці, жита, спельти. Зараз обсяг виробництва – 10 тонн на місяць, але планує збільшити потужності. За перші два місяці роботи млинарське підприємство Орєхіна стало частиною експортного ланцюжка в країни ЄС: з їхнього борошна робили солодкі палички для дітей, які експортують в країни Євросоюзу.

Справа прадіда-козака

Вже після започаткування цієї справи Олександр Орєхін поділився новинами з мамою, і вона згадала родинну історію.

Я не знав, ким були мої предки. Мама пригадала, що власний жорновий млин мав мій прадід. Його 1925 року розкуркулили чекісти та вивезли до Сибіру. Вже там народилися його три доньки і моя мама, яка в дорослому віці переїхала в Україну. Прадіда звали Роман Донченко. Зараз я намагаюся дізнатися, де саме він жив – на Дніпропетровщині, Харківщині або, може, і на Запоріжжі,
– розповідає Олександр.

Зі скупих родинних спогадів чоловік знає, що прадід започаткував справу у 1914 році. Тому своє нове підприємство Орєхін назвав “Млин Донченко”, а на логотипі поруч з жорнами, млином, полями зазначений 1914 – рік фактичного заснування родинної справи, перерваної через коловорот історії.

На логотипі своєї продукції підприємець зазначив рік заснування млина прадіда

Отак я дізнався, чому мене так тягнуло до цього млина і чому я вже давно хотів саме жорновий млин. Я зрозумів, що історія циклічна. Мене все підводило до цього – і події в житті, і в нашій країні, щоб я почав відновлювати ту справу, яку мій прадід започаткував. Пройшло 100 років, коли російська влада нас ганьбила, намагалася утискати український народ, щоб ми голодували, не розвивались. Але тепер ми починаємо відвойовувати свої землі та відроджувати те, чим займалися, цінувати своє коріння. Тому я пишаюсь тим, що теж відроджую нашу українську працю,
– каже Олександр Орєхін.

Відійти від радянських ГОСТів

Нове підприємство поступово розвивається, Олександр Орєхін має багато інших планів. Він мріє змінити культуру споживання продуктів і привчити українців до якості та здорової продукції. Мірошник зазначає, що борошно, до якого ми звикли ще від стандартів Союзу, насправді низької якості й користі.

Радянський Союз був великою країною, основну масу зернових вирощували в Україні. І потім з цього українського зерна потрібно було зробити багато хліба на весь Радянський Союз. Це промисловий підхід. Якщо взяти італійське чи французьке борошно, воно відрізняється – не таке біле, як ми звикли, а з якимись вкрапленнями. Але це натуральне, корисне, правильне борошно, яке слід використовувати для випікання хліба та інших хлібобулочних виробів,
– зазначає Олександр.

Тому, працюючи над своєю продукцією, український виробник охоче показує процес роботи, щоб викликати довіру і продемонструвати якість борошна.

Ми зараз вдосконалюємо нашу технологію, щоб це було вже наше українське борошно з правильними характеристиками, і щоб воно дуже відрізнялося від звичайного радянського. Треба досягти мети, щоб наше борошно експортувалось в Італію, а не навпаки,
– переконаний Олександр.

Сировину мельник поки закуповує, але вже цього року планує вирощувати власне зерно на полі, яке взяв в оренду на Дніпропетровщині. Землю вже сертифікують за органічним стандартом і цього року почнуть засіювати. А ще підприємець роздумує над тим, щоб самому пекти хліб.

Безглютенове борошно з чорної сочевиці

Навіть після деокупації рідного Дніпрорудного Олександр Орєхін продовжить розвивати органічне сільське господарство і борошномельну справу на Дніпропетровщині. Тим паче, що вдома безпечно сіяти поля можна буде не відразу. Оптимістичними планами Олександра на майбутнє є намір, крім виробництва і перероблення продукції, запустити ще й туризм, пов’язаний з млинарством.

У мене три освіти: туризм, агрономія і зараз дистанційно вчуся в Києві борошномельної справи. Раніше я не знав, як реалізувати свою туристичну спеціальність. Тепер приглянув у Запорізькій області старий млин-вітряк 1904 року. Від нього майже нічого не залишилося, але я вирішив його купити та відновити. Зараз це сіра зона, лінія розмежування. Я написав голові Василівської ОТГ, яка поки окупована, що маю намір провести реконструкцію млина і зробити його туристичним місцем. Він якраз на проїзній трасі до Азовського моря, буде гарна туристична локація,
– мріє Олександр Орєхін.

*Усі фото Олександра Орєхіна

«Як повантажити на причіп пів століття життя?» Історія фермера з Донеччини

«Тут дерева зелені, а там геть усе сіре, пилюка від танків стоїть стовпом! Я так багато чому дивуюся, натискав кнопку на унітазі й сміявся, як дитина! За два з половиною місяці без світла, води та газу ніби здичавів».

Ми п’ємо каву з Олександром під увімкненим ліхтарем у центрі містечка Українка, неподалік столиці. Чоловік дивується світлу, бо ще вчора він був там, де електрики нема майже три місяці.

Олександру — 54 роки, і він фермер. У рідному селі, на Донеччині, залишався до останнього. Фактично чотири місяці прожив під обстрілами. Не міг покинути ферму і своїх корів. Його село — між Сіверськом та Лисичанськом, і нині його постійно обстрілюють. До повномасштабної війни там жили понад тисяча людей, нині лишилося менше сотні.

Свою родину — дружину та дітей — Олександр ще в лютому відправив на захід країни. Сам залишився — корів треба було доїти. І не хотів покидати господарство, в яке вклав усе своє життя. Рятував, як міг. До сусіднього Бахмута вивіз обладнання для виготовлення твердих сирів. А звідти до села привозив хліб та продукти. Тоді з доставкою продовольства вже були проблеми, а люди ще лишалися. Чоловік також реалізовував молоко з власної ферми.

«Люди приносили баночки, і я безплатно роздавав», — каже Олександр.

Якщо два дні тиші, то на третій буде пекло

Оскільки багато селян виїхали в безпечніші місця, працювати на фермі стало нікому.

«У мене були поля, машини й худоба, але я не мав стільки рук, скільки потрібно», — ділиться Олександр.

Виручав тракторист, доярка Галина та її двоє доньок. Так укупі вони впродовж тижнів працювали, їли та ховалися від «Градів».

Щоранку прокидалися о четвертій під «російський будильник». Саме тоді росіяни починали гатити. Ближче до п’ятої усі сходилися на кухню. Далі жінки під бахкання поїли, годували та доїли корів. Одного ранку нарахували аж одинадцять прильотів.

«Переживав: коли працює доїльне обладнання, не чути прильотів та вибухів, — ділиться чоловік. — Треба пильно дослухатися і вчасно впасти, щоби не розірвало й осколком не вбило. Тільки чую свист — упав. Хлопок буває за п’ять секунд після пострілу, бува, що тільки хлопок — і одразу вибух, це ж все залежить від атмосферного тиску. Авіабомби скидають здебільшого на всі приміщення, де може бути захована українська техніка. Якщо є якийсь навіс — рано чи пізно буде приліт. Ферма привертає увагу першою».

Олександр показує фото, де біля стіни одного з його сараїв стоять хвости від дюжини ракет, які він зібрав по всій фермі.

«Багато є не розірваних касет із цих “Ураганів”. Воронки від бомб й артилерійських снарядів усюди, найбільша яма, що метрів 6-7 завглибшки, — у центрі села. Три дні було тиші. За ці три дні можна було з’їхати з глузду. Коли тихо, то сильно напружувало. Якщо два дні тиші, то на третій буде пекло!» — ділиться пережитим чоловік.

Якось, розповідає Олександр, він виїжджав до Сіверська, позаду нього на мосту вибухнуло. Поки виїхав із села, вибухало тричі. «Де ракета не зірвана, де снаряд, де касета — малював карту по місцевості. Де була можливість, просив людей поставити прапорець — попередження про небезпеку», — каже Олександр.

За тижні під постійними обстрілами село перетворилося на суцільні воронки, понівечені будинки з полями, всіяними уламками ракет, пересуватися стало взагалі неможливо. Хоч Олександр і передав військовим свої три машини, вирішив, що цього замало: проїхатися селом і не пробити шину було за щастя. Тож біля своєї ферми облаштував безплатний мінішиномонтаж.

«Колеса — це витратний матеріал, осколками ріжеться, прострілюється. То я купив станок для бортування коліс, аби хлопці не їхали понад п’ятдесят кілометрів до Бахмута», — пояснює Олександр.

Знакомство с удивительной культурой северных народов в «Саамской деревне»

Северная Скандинавия – это удивительный уголок мира, где древние традиции и культура местных народов сохраняются на протяжении множества столетий. Туристы, желающие познакомиться с этой уникальной историей, могут отправиться в Лахденпохский район Карелии, где их ждут такие потрясающие достопримечательности, как экопарк «Долина водопадов» и Поляна Лопарей. Сегодня здесь разворачивается обширный этнопарк, впечатляющий своими масштабами.

Поляна Лопарей: удивительное место для туристов

Поляна Лопарей – идеальное место для тех, кто хочет насладиться уединением и красотами природы Северной Скандинавии. Расположенная недалеко от экопарка «Долина водопадов», эта маленькая жемчужина предлагает посетителям следующие возможности:

1. Насладиться тишиной и покоем. Далеко от городской суеты, Поляна Лопарей – отличное место для обретения гармонии с природой и отдыха от повседневной жизни.
2. Прогулки по тропинкам. Здесь можно прогуляться по живописным тропинкам, наслаждаясь природными красотами и разнообразием флоры и фауны.
3. Беговые лыжи. Зимой туристы могут попробовать себя в беговых лыжах по снежным просторам и лесам Поляны Лопарей.
4. Фотографирование. Фотографы и любители природы найдут здесь вдохновение и множество красивых кадров для своих снимков.
5. Пикники. Поляна Лопарей – прекрасное место для пикников на свежем воздухе с друзьями или семьей. Здесь можно насладиться местной кухней и прекрасными видами.
6. Наблюдение за дикой природой. На территории поляны можно наблюдать за дикими животными и птицами, которые обитают в этом районе.

Поляна Лопарей оживляет и пополняет своими природными сокровищами, предоставляя туристам незабываемые впечатления и отдых от городской суеты.

Оленья ферма «Семь хуторов»

Оленья ферма «Семь хуторов» служит своеобразным мостом между прошлым и настоящим, сохраняя культуру оленеводства народа саамов. Ферма предлагает своим посетителям погрузиться в мир оленей и традиций саамов.

На территории фермы туристы могут наблюдать за оленями на разных этапах их жизненного цикла, узнать о способах разведения и ухода за ними. Здесь же можно познакомиться с традиционными методами выделки кожи оленя и отведать национальные блюда из мяса оленя.

Одним из главных развлечений на ферме в зимнее время является катание на банане за снегоходом. Мы бережем животных, поэтому покататься на оленях не получится.

Изучение культуры и традиций саамов – еще одна причина посетить ферму. Здесь можно узнать об их истории, языке, обычаях и религии. Местные жители с радостью расскажут о своей культуре и проведут мастер-класс по изготовлению саамских предметов из кожи оленя. Также вы сможете принять участие в народных играх и танцах.

Для любителей активного отдыха ферма организует экскурсии и путешествия по окрестностям. Пешеходные прогулки или поездки на санях увлекут и погрузят вас в местную флору и фауну.

Размещение на ферме предусмотрено в традиционных саамских жилищах, оборудованных всеми современными удобствами. Такой опыт позволит гостям окунуться в атмосферу жизни народа саамов и понять их культуру.