Штучне запліднення кіз: плюси та мінуси, терміни та правила проведення

При штучному заплідненні козам вагінальним шляхом із застосуванням спеціальних інструментів вводять сперму самця. Такий метод запліднення самок копитних у сільському господарстві вважається зручнішим і продуктивнішим, він дозволяє контролювати племінний склад, підбирати кращих особин, запобігати хворобам. Але головна мета штучного розмноження – отримання численного потомства від виробника з потрібними ознаками.

Переваги та недоліки

Штучне осіменіння вигідне для господарства будь-якої величини та спрямованості, має безліч переваг:

• сперму можна отримати від будь-якого самця, що навіть знаходиться на іншому кінці планети, так як для транспортування застосовується метод заморозки;
• можливе запліднення кількох кіз, для чого насіннєвий матеріал ділять на необхідну кількість порцій;
• не потрібна наявність статевозрілих козлів;
• підтримується здоров’я поголів’я, тому що виключається передача інфекції;
• продуктивність поголів’я підвищується, оскільки донорами сперми стають найздоровіші самці.

Є у штучного методу запліднення кіз та недоліки:

• іноді доводиться довго чекати насіннєвий матеріал з далеких регіонів;
• господар повинен придбати обладнання та облаштувати приміщення, де проводитиметься запліднення кіз;
• власник кіз може займатися заплідненням лише за допомогою ветеринара або після проходження навчальних занять;
• вартість процедури виходить чималою, що невигідно для невеликих фермерських господарств.

Оптимальні терміни

До штучного запліднення приступають, коли у кози починається тічка. Визначають цей стан за декількома ознаками:

• вульва набрякає, з неї виділяється слизова маса;
• вихованка поводиться неспокійно, відмовляється від їжі;
• прагне наблизитися до козла, якщо бачить його поблизу, стає в позу готовності до садка.

Вищезазначені ознаки у кіз відзначаються не завжди. У цьому випадку для перевірки наявності тічки використовують козлів-пробників – особин, які не підходять для виробництва потомства. Якщо коза перебуває у стані статевого полювання, вона дозволить козлу здійснити садку. Якщо самка пручається, то тічки в неї немає. Щоб не сталося запліднення, самцю-пробнику на генітальну область підв’язують фартух, що перегороджує.Існує практика введення кози у стан статевого полювання. Їй внутрішньом’язово вводять гормони прогестерон та оваріотропін. Курс ін’єкцій такий: 120 мг прогестерону – 4 рази по 30 мг протягом 2 діб, слідом оваріотропін. Через 2 доби після гормональних ін’єкцій у кози починається тічка.

До осіменіння кози приступають через 2-4 години від початку течки. Повторні процедури здійснюють через кожну добу до завершення статевого полювання.

Правила проведення штучного запліднення

Штучне запліднення включає кілька етапів. Спочатку підбирають здорового цапа-виробника, у нього беруть насіннєвий матеріал, який транспортують до місця процедури. Потім здійснюють запліднення.

Отримання сперми

З одного козла за раз можна взяти до 2 мл сперми.Найбільш поширений уретральний спосіб видобутку насіннєвого матеріалу, при якому застосовують штучний аналог козячої вагіни, що надає на репродуктивний орган самця дратівливий та термічний вплив. Виглядає пристрій як порожня циліндрична трубка, яка буває ебонітовою або алюмінієвою. Всередину поміщають еластичний гумовий мішок, кінцями підгорнутий на кожух.

Збоку циліндричної конструкції є отвір для подачі води та повітря, завдяки чому в гумовому мішку створюються температура та тиск, оптимальні для підтримки збудження статевого органу. Внутрішній кінець мішка оснащений приймачем сперми.

Процедуру отримання сперми здійснюють так:

• козла збуджують, наближаючи до самок;
• працівник стає праворуч від тварини;
• лівою рукою відводить препуціальний мішок;
• правою рукою на збуджений орган натягує штучну вагіну під кутом близько 30° до горизонтальної площини;
• після сім’явипорскування повертає пристрій вертикально, відкриває отвір для виходу повітря, щоб сперма скла у приймач.

Ще існують піхвовий спосіб забору сперми та електроеякуляція. Але ці два методи не набули поширення, оскільки погіршують якість сперми.

У першому випадку насіннєвий матеріал забирають із піхви кози стерильною губкою після природного саду. У другому випадку в пряму кишку самця вставляють один електрод, а другий прикріплюють до мошонки. Прилад створює імпульси з напругою до 30 В, які мають подразнюючу дію, змушують виділяти сперму.

Насіння за допомогою шприца-катетера

Для процедури беруть:

• шприц для запліднення;
• катетер із пластику довжиною 22 см;
• вагінальне дзеркальце для худоби;
• 70%-ний спиртовий розчин;
• 1%-ний сольовий розчин.

Козу прив’язують до верстата. Дзеркальце дезінфікують теплим соляним розчином, занурюють у піхву у складеному стані. Обережно розкривають інструмент. Приєднують катетер, продезінфікований спиртом шприц набирають 1 мл розведеного насіннєвого матеріалу. Катетер вводять углиб на 2-3 см, упорскують сперму. Виймають катетер, закривають стрижні дзеркальця, виймають інструмент.

Використання капсуловводителя для запліднення

Беруть пластикову перфоровану трубку довжиною 20 см і металевий капсуловводитель, підігрітий у воді до комфортної температури 38-40 °C. Козу прив’язують до верстата. Капсулу занурюють у трубку у гніздо, акуратно переміщують стрижнем до кінця.Дзеркальце не потрібно: вагінальний отвір розширюють пальцями лівої руки, а правою рукою рухають інструмент у піхву, прокручуючи навколо осі. При русі трубки передній кінець трохи задирають вгору, щоб не торкнутися сечоводу. Заглиблюють до тих пір, поки пристрій не уткнеться у вагінальне склепіння, потім повертають приблизно на 1,5 см, випускають сперму.

Профілактичні заходи щодо поширення захворювань

Щоб коза не заразилася інфекційною хворобою, перед штучним заплідненням виконують такі маніпуляції:

• інструменти і матеріали, що зберігалися в герметичних ємностях, ретельно обробляють антисептичним розчином;
• працівнику видають чистий медичний халат, шапочку, під яку потрібно сховати волосся, та стерильні гумові рукавички для одноразового застосування;
• вагінальну область кози промивають 0,02%-ним розчином препарату «Фурацилін»;
• зовнішні статеві органи тварини ретельно витирають чистим бавовняним рушником.

Як утримувати покритих самок?

Після успішного запліднення кіз переміщають у підготовлений відсік хліва, де вони житимуть до пологів. У хліві не можна кричати, шуміти. Вагітні кози стають неспокійнішими та чутливішими, будь-який стресовий фактор надає на їх організм негативний вплив.

Вагітним козам забезпечують якісний, збалансований раціон, який включають:

• фураж з переважанням бобових трав;
• свіжу траву;
• лугове сіно.

Годують кіз 4 рази на добу. У напувалці завжди має бути чиста вода. Протягом усієї вагітності кіз регулярно оглядає ветеринар, контролює фізичний стан організму, швидкість набору маси та збільшення живота.

Рекомендуємо

Придонська порода кіз: опис та характеристики, плюси та мінуси та догляд

Опис та характеристики придонської породи кіз. Технологія утримання та годування тварин у домашніх умовах. Розведення кіз. Деякі захворювання та їх терапія.

Горьківська порода кіз: опис та характеристики, плюси та мінуси, догляд

Горьківська порода невеликих білих кіз з успіхом розлучається жителями сільської місцевості вже понад 100 років. Тварини невибагливі до догляду, їдять менше корів і дають 1-3 л молока щодня.

Штучне запліднення кроликів: плюси та мінуси і як проводити

Основні переваги використання штучного регулярного запліднення кроликів. Як правильно зробити паркан насіннєвого матеріалу. Особливості запліднення самки.

Як відбувається штучне запліднення, скільки коштує та які ризики. Особиста історія та поради ембріолога

У суспільстві досі існує чимало стереотипів навколо новітніх методів репродуктивної медицини: “вагітність та пологи надзвичайно важкі”, “дитина народжується з вадами та часто хворіє”, “і взагалі це неприродньо і проти Бога”.

Проте реальність геть інша. За оцінкою Всесвітньої організації охорони здоров’я, у всьому світі до 186 мільйонів людей живуть з безпліддям.

Тож що робити, якщо ви увійшли в це число та чи дійсно екстракорпоральне запліднення (ЕКЗ) таке небезпечне?

Зоряна Купльовська з чоловіком одразу після весілля почали планувати вагітність. Обом було близько 30 років, подружжя відчувало, що готове до поповнення в сім’ї.

За перші пів року спроб Зоряна вирішила звернутися до гінеколога та здати аналізи. Вони були ідеальними – жінка здорова.

Тоді на обстеження до уролога пішов і чоловік – результати не показали вад. Але жоден із лікарів на той момент не направив його на спермограму – один із основних аналізів, які варто здати парі, що не може завагітніти.

Подружжя змінювало лікарів, клініки, але результат був один – обидва здорові, чому не можуть завагітніти – невідомо.

“В якийсь час у мене почалася параноя. Я боялася, що ніколи не матиму дітей.

Я працюю фотографинею, багато моїх клієнтів – щасливі сім’ї з дітьми та вагітні жінки. Це відбивалося на настроях.

Всі мої однокласниці мали кілька дітей, а у нас нічого не виходило”, – розповідає Зоряна.

У пошуках шансу пара зверталася і до нетрадиційної медицини – їздили до цілительки в інше місто та пили відвари з трав десь шість місяців. Паралельно Зоряна проходила курс лікування гормональними препаратами.

Приблизно за два роки парі все-таки трапилася лікарка, яка запропонувала зробити спермограму чоловіка (до цього причину здебільшого шукали в жіночому організмі).

Тут і відкрилася правда – результати дослідження показали критично малу кількість активних сперматозоїдів. На цей момент пара витратила на обстеження і лікування близько 100 тисяч гривень.

Тоді подружжя все ж вирішило обговорити ЕКЗ.

“Багато чоловіків соромляться здавати спермограму і визнавати, що проблема в них. Мій же чоловік це розумів.

Ми хотіли дитину, і ЕКЗ було шансом втілити мрію. Я бачила світло в кінці тунелю“, – каже Зоряна.

Що таке ЕКЗ та кому воно потрібне

ЕКЗ – запліднення яйцеклітини сперматозоїдом поза організмом жінки із подальшою підсадкою ембріону всередину матки.

Загалом процес розвитку плода мало відрізняється від природного завагітнення – різниця лише в методі самого запліднення.

Метод штучного запліднення вивчався з 1890-х років. Тоді професор і лікар Кембриджського університету Волтер Хіп проводив дослідження репродукції у деяких тварин. Уперше дослідникам вдалося таким чином запліднити кроликів.

У 1973 пацієнтка вперше в світі змогла завагітніти методом ЕКЗ. Проте тоді все закінчилося викиднем.

Але вже у 1978 році в Англії народилося перше дитя від штучного запліднення.

В Україну такі репродуктивні технології прийшли у 1983 році. Тоді в Харкові професор Валентин Грищенко заснував лабораторію репродукції людини. У 1991 році під його керівництвом народилася перша українка, зачата методом екстракорпорального запліднення.

Ембріологиня Ольга Малюта пояснює, що екстракорпоральне запліднення – це метод лікування безпліддя і передумов для призначення процедури багато.

• непрохідність фалопієвих труб;
• ендокринний фактор – коли у жінки не відбувається овуляція, не вистачає своїх гормонів, щоб забезпечити дозрівання яйцеклітини;
• проблеми з маткою: наприклад, вона стає сприятливою до ембріону не в той день, коли він з’являється.

У чоловіка нашої героїні проблема була саме в малорухливості сперматозоїдів – вони є і вони можуть запліднити яйцеклітину, але дійти до неї самостійно у них не вийде.

По суті, під час запліднення у таких випадках ми можемо вводити сперматозоїд ін’єкцією в яйцеклітину – йому не доведеться проходити всі оболонки яйцеклітини.

“Для цієї процедури є і протипоказання – це деякі гормонозалежні види раку. Тому перед призначенням ЕКЗ, жінка обов’язково має прийти на консультацію до мамолога“, – уточнює ембріологиня.

Крім цього, є величезний список обстежень та аналізів, які має пройти жінка:

• висновок терапевта про стан соматичного здоров’я та відсутність протипоказань для виношування вагітності;
• визначення групи крові та резус-фактора (при занесенні в паспорт жінки дійсні все життя);
• клінічний аналіз крові;
• коагулограма;
• аналізи крові на сифіліс, ВІЛ, гепатити B і C;
• аналізи крові (IgM, IgG) на токсоплазмоз, хламідії, цитомегаловірус та корову краснуху;
• бактеріоскопічний аналіз виділень із вагіни, уретри і цервікального каналу;
• цитологічне обстеження мазків із шийки матки;
• загальне гінекологічне обстеження;
• УЗД органів малого тазу;
• аналіз крові на антимюллерів гормон, пролактин, фолітропін, лютропін, прогестерон, естрадіол;
• аналіз крові на тиреотропін;
• обстеження на наявність антитіл до тиреоглобуліну та антитіл до тиреопероксидази, антимікросомальних антитіл;
• УЗД молочних залоз для жінок не старше 40 років та мамографія у жінок старше 40 років;
• біохімічне дослідження крові: ниркові та печінкові проби, загальний білірубін, білкові фракції, глюкоза.

Коли всі обстеження пройдені, починається перший етап процедури – стимуляція. Він стартує у перший день циклу та триває близько 14 днів. Весь цей час пацієнтці колють гормональні препарати, щоб стимулювати ріст яйцеклітин.

“Зазвичай за один менструальний цикл у жіночому організмі утворюється одна яйцеклітина. Під час стимуляції за раз може дозріти від 15 одиниць.

Сьогодні це безпечно для пацієнтки, оскільки разом із стимулюючими препаратами жінці дають ще й гормони-блокатори, які коригують вплив препаратів на організм“, – уточнює Ольга Малюта.

Коли фолікули дозрівають до розміру приблизно 18 міліметрів, лікар призначає фінальний укол гормона, який запускає овуляцію.

Цей укол роблять за 35 годин до забору яйцеклітин. Під час забору під контролем УЗД спеціальними датчиками через вагіну лікар забирає з яєчників вміст фолікулів.

Ембріолог потім в лабораторії шукає із зібраного матеріалу яйцеклітини. Упродовж чотирьох годин після пункції слід запліднити яйцеклітину. Для цього завчасно чоловік здає свою сперму, звідки і виділяють сперматозоїди.

“Для підсадки за один раз можна використовувати максимум дві запліднені яйцеклітини, більше – незаконно“, – уточнює ембріологиня.

Вже запліднену яйцеклітину поміщають до інкубатора, який за середовищем та температурою нагадує маткову трубу. За п’ять діб яйцеклітину поміщають в матку жінки.

Увесь інший отриманий матеріал можна заморозити на випадок, якщо перший раз не принесе успіху і доведеться пробувати ще. Тоді в подальших випадках можна буде уникнути першого етапу – стимуляції. Заморожені яйцеклітини можна зберігати скільки завгодно.

“Успіх процедури залежить від багатьох факторів, які не завжди можна реально оцінити повною мірою, – зазначає Ольга Малюта.

Тому багатьом парам, які наважуються на ЕКЗ, не вдається завагітніти з першої спроби.

Для клініки, яка робить процедуру, нормою вважається 70-80% і вище успішних процедур.

Але тут йдеться саме про загальну кількість усіх спроб, які здійснює лабораторія. Якщо ж ми говоримо саме про вірогідність завагітніти під час першої підсадки – я б дала ймовірність 50 – 55%”.

У випадку Зоряни запліднення відбувалося зі сперматозоїдами її чоловіка. За час підготовки до підсадки ембріону (менше двох тижнів) вона отримала 150 гормональних уколів в живіт та сідниці, частину з яких колола собі сама.

Гормони спричиняють вирощування декількох яйцеклітин одразу, кожна з яких, як ми вже говорили, міститься у фолікулі, який має рідину. Тому коли настав час пункції, живіт Зоряни дуже роздуло.

Жінка думала, що одразу після пункції поїде на роботу, проте процедура виявилася дуже болючою і вона не могла піднятися з ліжка декілька днів.

Підсадку ембріону мали робити того ж місяця, але оскільки її організм був виснажений, лікарі вирішили відкласти процес ще на місяць.

24 грудня 2019 року ембріон помістили всередину матки.